Нація, народжена Майданом

Ірина ЄФРЕМОВА

Сплинуло три роки відтоді, як новітня українська історія почала писатися, фактично, з чистого аркуша. Україна до листопада 2013-ого і після – це дві зовсім різні площини. Перша –  коли панували байдужість, зневіра та суцільний песимізм, інша – коли ми нарешті сформувались як нація, а слово «патріотизм» наповнилось конкретним змістом.

Цими днями я в подробицях згадую ті події і намагаюся осягти для себе, чого нам вдалося домогтись з вимог Майдану, а що допоки лишається нездійсненним.

Тож завдяки чому стала можливою перемога Революції Гідності?! Коли перебувала на Майдані, відчула найголовніше – була єдина мета, яку поставив перед собою кожен: звалити ненависний режим, який вирішив, що пануватиме вічність, та повернути Україну до європейського курсу. 

Для кожного протестувальника майбутнє України постало над особистісним – з віків, від Запорізької Січі зринула класична українська демократія, коли успішний бізнесмен зводив барикаду разом із студентом-третьокурсником, коли народний депутат та автомеханік з СТО ставали пліч-о-пліч, захищаючи Майдан від «Беркуту», коли відомий музикант та звичайна медсестра доглядали за пораненими у Будинку профспілок, коли зовсім незнайомі один-одному люди ділилися тарілкою куліша та за декілька миттєвостей ставали відданими друзями… Цебто, кожен на своєму місці, відкинувши будь-які амбіції, робив свою справу, вкладаючи в неї всі можливості, здібності, хист, а найголовніше – душу й серце. 

Коли я все це пригадую, мимохідь пристаю до думки: якби весь запал, рішучість, готовність до самопожертви, суголосне прагнення досягти єдиної мети передалися усім українським політикам, то переважна більшість вимог Революції Гідності вже була б виконана. 

Це я до того, що ті політики, які від самого початку і до вистражданої переможної миті перебували на Майдані, втілили принципи внутрішньої відповідальності і в своїй роботі. Але тут зіткнулися з тими, хто був поза Майданом: дехто там не міг перебувати фізично через певні обставини, а дехто просто був по інший бік барикад, про що і сьогодні продовжує зухвало нагадувати.

Саме непереборна жага до влади та амбіції цих людей стають на заваді стрімким змінам, вони всіма силами блокують надважливі для країни рішення. Їхня мета одна – знов посіяти хаос, домогтися перевиборів і в такий спосіб вгризтися у владу, фактично, реанімувати те, проти чого ми постали в листопаді 2013-ого.

Тож саме в цей символічний для нас день я закликаю усіх, хто був на Майдані, згадати ті відчуття єдності та братнього плеча й своєю згуртованістю дати рішучу відсіч популістам, які не можуть приборкати свої амбіції та хворобливу потребу панувати.

Знаю, як і тоді, нам стачить для цього мудрості та сили!

Слава всім тим, хто відстояв Незалежність України на Майдані! Слава синам і дочкам, які захищають і які віддали свої життя у боротьбі проти окупантів!

Слава нації! Слава Україні!