От і закінчилося крайнє пленарне засідання четвертої сесії восьмого скликання Верховної Ради. Але, на жаль, не відчуваю якогось піднесення перед початком літньої перерви, радше навпаки – на серці важкий тягар.
А з якого переляку, даруйте, може бути якась радість?! Під час сесії ми ставили перед собою багато дуже важливих завдань, на виконання яких чекає країна. Коли ми впрягалися в цього плуга, ми якось не врахували, що певним фракціям самопіар геть позастує очі, затьмаривши інтереси України.
Безумовно, є результати роботи Парламенту, якими можемо пишатися: зокрема, це і зміни до Конституції в частині судочинства, це і євроінтеграційні закони, як, наприклад, вчорашнє голосування за нові ID-біометричні паспорти, і багато іншого. Але я ніколи не забуду, через яке терня доводилося дертися і яких надзусиль докладати, аби такі необхідні результати досягалися. Так, за біометричні паспорти проголосувала лише мінімально необхідна кількість депутатів – 226. І це далеко не найгірший варіант, адже величезна кількість конче потрібних і прогресивних законопроектів і досі відтерміновуються.
Чого вартий лише законопроект про спецконфіскацію?! Він став своєрідним тестом для Парламенту, частина депутатів, яких язик не повертається назвати «народними», це випробування з тріском провалила. То за що ж відмовилися голосувати ці, з дозволу сказати, парламентарі?!
А все досить просто: 50 млрд. грн. награбованих Януковичем мали б повернутися до державного бюджету з рахунків «Ощадбанку», де вони заблоковані останні більш, ніж два роки. Знову наголошую, що ці кошти мали б піти на потреби оборони та підвищення боєздатності, а також бюджетній сфері. Тобто, вчителі, лікарі та інші працівники бюджетних установ отримали б таке необхідне підвищення заробітних плат. Конкретно – вчителі б могли отримувати більше на 2 тисячі гривень. Враховуючи рівень їхніх зарплат, це було б неабиякою підтримкою. Освітянам варто «подякувати» відсутністю цих грошей нікому іншому, як завзятим «боронцям за права злиденного люду».
Це – лишень один доволі показовий приклад, а давайте ж не забувати, що самовихваляння та перезбудженість популізмом можуть поставити хрест на тих перетвореннях, наслідки яких починає відчувати на собі кожен українець. Їхня безвідповідальність може призвести країну до стану перманентних реформ, коли жодне починання так і не буде доведене до завершення. Як наслідок – повне розчарування і втрата довіри як всередині держави, так і з боку наших європейських та американських партнерів, які зараз надають надзвичайно потужну підтримку. Всередині двохтисячних ми все це вже проходили, і тепер не маємо жодного права на помилку!
Рада йде на перерву, але робота поза стінами Парламенту триватиме. Маю надію, що вже найближчим часом для декого відсутність надмірної кількості телекамер дасться взнаки, повернуться рештки здорового глузду, які дозволять вирішити усі найболючіші питання спокійно і конструктивно.
Слава Україні!