Початок травня позначився двома важливими для українців новинами. З одного боку – відбулося обіцяне та анонсоване ще прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком підвищення соціальних стандартів, а з іншого – зростанням тарифів на газ. Але це рішення приймалося вже новим Урядом під керівництвом Володимира Гройсмана.
Ці рядки я пишу не для того, щоб критикувати та зловтішатися, а якраз намагаюся акцентувати увагу на тому, що і новий Уряд змушений вдаватися до непопулярних заходів. Це є виразною ілюстрацією моїх думок у попередніх блогах – жорсткі вимоги МВФ ненастанно змушували приймати вкрай болючі, але необхідні рішення, саме через які і відбувалася шквальна, почасти нищівна критика безпосередньо прем’єра і його команди.
Цебто, хто б не був на місці і попереднього, і нинішнього очільника Кабміну, він був би приречений йти на ці самі кроки. І дорікати за це ми на маємо жодного морального права.
Позаяк, нагадаю першопричини – в життєво необхідну залежність від кредитів МВФ Україну було поставлено задовго до Арсенія Яценюка, але саме йому судилося зробити все можливе, а почасти – неможливе, аби реструктурувати цей борг. Зайвий раз не завадить нагадати, коли Яценюк наприкінці лютого 14-ого року обійняв прем’єрську посаду, державна скарбниця була зухвало спустошена.
Потрібно було діяти негайно, адже часу на порятунок майже не залишалося, особливо, враховуючи підступні дії «братньої» Росії. Одна з найголовніших вимог МВФ – приведення тарифів до європейських стандартів. Тобто, варіанту не підвищувати ціни на енергоносії не було. Інше питання – як зробити цей процес максимально безболісним для найбільш уразливих верств населення. За умов, що склалися, Яценюк знайшов оптимальний рецепт – субсидії.
Якщо хтось і досі сприймає ці слова зі скепсисом – спитайте у людей: взимку 2015-2016 років для багатьох з них субсидії стали справжньою панацеєю. Якщо чинний Уряд і далі піде торованим шляхом, маю впевненість – наступний опалювальний сезон також пройде спокійно.
Наголошую на вкрай важливому моменті – Яценюк зламав стереотип щодо газової залежності України від Росії, про який нам торочили впродовж всіх років Незалежності, таким чином, фактично принижуючи нас споконвічним комплексом української меншовартісності.
Тож недаремно ми відповідали на численні закиди критиканів, що час все розставить по своїх місцях – сьогодні навіть найзапекліші скептики та популісти, може й підсвідомо, але починають упевнюватися в непорушності цих слів.
Слава Україні!