Країна застигла в очікуванні на звіт Уряду. Сьогодні геть в усіх інформаційних медіа на повні груди просторікують численні експерти, а подекуди – відверті мудрагелі – про недоліки та досягнення роботи Кабміну. Як ви розумієте, домінує перше, друге зринає лише в ряди-годи.
Український політикум, особливо та його частина, якій кортить на цій темі здобути додаткових рейтингових балів, переобтяжив собою, вдерся з цією темою до кожної української оселі.
І я мимохідь, як людина, яка перебуває в епіцентрі політичних процесів, почала перейматися цією колотнечею, ставити себе на місце українців, які змушені робити висновки лише на підставі тих балачок, які безперервним потоком зринають із телеекранів. Висновок для себе зробила невтішний – «суцільна руйнація, 100-відсоткова політична криза» – словом – «Усьо пропало!». Зрозуміло, що цапом-відбувайлом є Уряд і безпосередньо прем`єр.
Кожен наввипередки вправляється у критиці. Таке собі «соціалістичне змагання» влаштували.
Та хочеться нагадати цим політичним «спринтерам», що в країнах, що є беззаперечними світовими лідерами з економічного розвитку, реформатори проходили той самий шлях, що й у нас, тільки на відміну від України вони мали більше часу для втілення своїх задумів. Згадаємо Лі Куан Ю, Лєшека Бальцеровича, навіть «залізна леді» Маргарет Тетчер – всі вони стали національними героями та увійшли в історію, провівши свої країни крізь терня непопулярних заходів. Це дозволило трохи згодом отримати такі вражаючі результати, про які більшість їх співгромадян навіть помислити не могла.
Усі вони наражалися на шалену, нищівну критику, їхні антирейтинги зашкалювали, проте, була мрія, втілена в конкретну мету: добробут власної нації понад усе. Вони озброїлись відповідальністю та чесністю – і їм це вдалося. Вдасться і нам – я маю всі підстави так стверджувати.
Прем`єр-міністр оприлюднив чіткий дороговказ дій урядової команди на найближчі 12 місяців, де закладена покрокова відповідальність кожного міністра. Вперше за майже 25 років української незалежності урядова команда не нагадує горезвісних лебедя, рака та щуку і працює як єдиний злагоджений механізм. «Один за всіх – і всі за одного!» – цей принцип став визначальним в роботі урядової команди.
Поза сумнівом, якби за цим гаслом почали працювати деякі політичні сили з демократичної, провладної коаліції, то вже зараз ми б відчули позитивні результати такої взаємодії. Але той сумнозвісний «третій шлях» українських політиканів, коли вельми кортить водночас бути і при владі, і у внутрішній опозиції, цебто ні за що не відповідати, продовжує домінувати над державними інтересами…
В той же час, західні партнери, споглядаючи за мишачим шамотінням українських політичних реалій, за щонайменшої нагоди наголошують на необхідності збереження чинного Уряду, як запоруки стабільності. Невже європейці такі недалекоглядні, що хочуть залишити прем`єром країни, в яку вони повірили і почали інвестувати, нечесного і некомпетентного менеджера?! Відповідь очевидна. І це, як на мене, достатній аргумент для того, аби не перетворювати звіт Уряду на чергове шоу, а взяти його до відома і своїми діями спільно допомагати здобувати результат!
Слава Україні!
P.S. І давайте не забувати про чесність. Чесність перед самим собою, а найголовніше – перед кожним українцем, який довірив свій голос політичним силам, що 14 місяців тому сформували проєвропейську коаліцію, яка створила Уряд. Арсеній Яценюк та його команда відкрито заявляли, що буде сутожно і вельми складно, задля досягнення результату вони пожертвували рейтингами та власними амбіціями. А чи готовий кожен з критиканів зробити теж саме?!