У Сирії повстанці взяли Дамаск, поклавши кінець 24-річній диктатурі Башара Асада, тоді як мало хто в зовнішньому світі вважав, що режим перебуває під загрозою краху. У серпні студентські протести поклали край 15-річному правлінню Шейх Хасіни в Бангладеш.
У 2024 році під новим тиском опинилися й інші авторитарні лідери та їхні уряди – від безжального режиму Ніколаса Мадуро у Венесуелі до аятол в Ірані та військової хунти в М’янмі, пише The Wall Street Journal.
За словами геополітичних аналітиків та істориків, у світі, який президент Байден змалював як розкол між демократіями, що протистоять зростаючій хвилі автократій, авторитарні режими 2024 року зазнали неочікуваних поразок, які оголили їхні слабкості.
“Відбулося кілька позитивних моментів, коли автократії похитнулися або, в деяких місцях, впали… Є багато автократій, які слабкі або начебто приголомшені”, – сказав вчений зі Стенфордського університету, автор книжок про авторитаризм і проблеми, які постали перед демократичними країнами, Ларрі Даймонд.
Зміна режиму може бути захопливою в моменті, але тепер перед новими лідерами в Бангладеш і Сирії стоїть завдання створити міцні та інклюзивні уряди, що виявилося непросто в інших країнах після політичних потрясінь.
“Рівень очікувань високий… Відповідати цьому дуже складно”, – каже Мухаммад Юнус, лауреат Нобелівської премії з економіки з Бангладеш, який зараз є тимчасовим лідером країни.
Звичайно, більшість деспотичних урядів, від Мігеля Діас-Канеля в Гавані до Володимира Путіна в Москві, як і раніше, міцно сидять на своїх місцях. Росія – за допомогою іранської зброї, північнокорейських військ і продажу нафти Китаю – домоглася успіхів на полі бою проти України.
Підхід обраного президента Дональда Трампа до автократів стане зрозумілішим, коли він спробує зупинити війну Росії проти України, завадити Ірану отримати ядерну зброю і впоратися з наслідками спірної перемоги венесуельського лідера Мадуро на виборах.
Цього року проблеми автократів надали імпульс опозиційним групам по всьому світу. Опозиція Венесуели стверджує – падіння Асада показує, як диктаторські режими, що здавалися непереможними, можуть впасти, якщо на них чинити правильний тиск.
Політологи, які вивчають демократії та автократії, попереджають, що важко передбачити, коли авторитарне правління впаде в тій чи іншій країні.
Політолог і автор книги про диктатури “Як падають тирани” Марсель Дірсус каже, що автократичні уряди спрямовують державні ресурси вузькому колу прихильників, щоб залишитися при владі. Така практика винагороджує лояльність, але широкі верстви населення не сприймають фаворитизму та корупції.
“У диктаторських режимах дуже тонка межа між стабільністю та хаосом… Щоб залишатися при владі в таких режимах, потрібно щодня ухвалювати складні рішення”, – каже Дірсус.
Падіння Асада викликало резонанс почасти тому, що воно показало неміцність союзів з іншими авторитарними режимами. Майже десятиліття Асад отримував вигоду від союзу з Росією, Іраном і групою воєнізованих формувань, вороже налаштованих щодо Ізраїлю, які часто називають “віссю опору”.
Серед іноземних держав найбільших втрат від падіння Асада зазнав теократичний уряд Ірану. Він продав Сирії в кредит нафти на мільярди доларів, сподівався побудувати в країні нову бізнес-імперію і використовував її як плацдарм, з якого можна загрожувати Ізраїлю.
Також програли іранські проксі в Газі та Лівані. Ізраїль уперше завдав удару по іранській землі, знищивши системи ППО країни. При цьому ракетні удари Ірану по Ізраїлю не завдали особливої шкоди.
“Іран – це символ краху автократій”, – каже науковий співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир Мойзес Наїм.
Проблеми поширюються і на Азію, де китайська Комуністична партія бореться з уповільненням зростання і падінням ринку нерухомості. Лідери Китаю готуються до жорстких тарифів з боку Трампа, які можуть посилити економічний спад у країні та посіяти сумніви в обіцянках партії забезпечити загальне процвітання.
Військова хунта М’янми, яка значною мірою залежить від торговельної та дипломатичної підтримки Пекіна, втратила бази і великі території під натиском різних повстанських угруповань.
За словами Даймонда зі Стенфорда, цього року ціла низка напівавторитарних партій, частина яких була при владі впродовж багатьох років, або втратили владу, або зазнали невдачі, яка обмежила їхні повноваження. “У багатьох місцях вибори зробили те, що повинні були зробити”, – сказав Даймонд.