Навіть за кривавими мірками східного фронту України, це бійня – у промислових масштабах, зазначає британська The Telegraph.
Над нічийною територією за межами Авдіївки дзижчить камера українського безпілотника, підраховуючи кількість загиблих ворогів. Під час короткої подорожі над понівеченими боями полями камера нарахувала загалом 113 неприбраних російських трупів, що гниють у багнюці.
Такі втрати стали регулярним явищем відтоді, як російські війська почали тотальний штурм Авдіївки в листопаді. За оцінками британської розвідки, близько 1000 російських солдатів гинуть або отримують поранення щодня, що робить цю ділянку фронту одним з найдорожчих місць боїв у дворічній війні.
Проте, незважаючи на жахливі людські жертви, сили Владіміра Путіна, схоже, нарешті наблизилися до взяття Авдіївки – або того, що від неї залишилося. Минулого тижня російські війська досягли зруйнованих околиць міста, що викликало попередження міського голови Віталія Барабаша про те, що ситуація стала “критичною”.
“На жаль, ворог тисне з усіх боків, – сказав він у четвер. “Немає жодної частини нашого міста, де було б спокійно, вони штурмують дуже великими силами”.
На перший погляд, Авдіївка не є великою цінністю, не кажучи вже про те, що за неї варто покласти тисячі життів. У ній проживає лише близько 30 000 людей – більшість з яких давно втекли – і мало що є, окрім величезного коксохімічного заводу радянських часів на її околицях.
Натомість, як і Бахмут – такий же скромний приз, який російські війська здобули великою ціною в травні минулого року, – цінність Авдіївки є радше символічною, ніж стратегічною. Але якщо росіяни візьмуть там гору, наратив про перемогу може більше не зводитися лише до грубої російської військової сили. Також постане питання про те, чи остаточно слабшають власні сили України, чиї сили виснажені не лише двома роками безперервних ударів, що перевищують їхню вагу, але й слабшаючою підтримкою Заходу.
За словами українських командирів, нещодавнє блокування пакетів військової допомоги з боку США та ЄС призвело до катастрофічної нестачі артилерії на лінії фронту в Авдіївці. Ще влітку обидві сторони обстрілювали одна одну приблизно в рівній кількості. Зараз, скаржаться українці, російські війська можуть випустити п’ять снарядів на один свій.
“Загальне відчуття таке, що якщо Авдіївка впаде, то це буде провина Америки”, – каже Глен Грант, колишній аташе з питань оборони Великої Британії в країнах Балтії і колишній радник міністерства оборони України.
“Затримки з підтримкою були занадто великими, в українців закінчується все, а європейці ще не змогли компенсувати цю втрату. Основне – це просто нестача артилерійських боєприпасів і ракет – вони часом закінчуються майже на нулі”.
Штурм Авдіївки розпочався у жовтні, саме тоді, коли вперше з’явилися перші ознаки того, що шанси України на перемогу у війні зменшуються. Літній контрнаступ на Запоріжжі на півдні не дав очікуваних результатів, а початок конфлікту між Ізраїлем і ХАМАС відволік увагу західних прихильників України. Сподіваючись скористатися перевагою, 40-тисячне російське військо атакувало місто, яке розташоване за 15 миль на північ від утримуваного сепаратистами Донецька.
Спочатку це була катастрофа. Українські війська вже облаштували позиції в радянських баштових спорудах на околицях Авдіївки, що давали їм вигідні позиції над відкритими полями, які оточували місто. Російській бронетехніці доводилося рухатися по місцевості, вже запрограмованій для українських артилерійських ударів, і за перші два місяці вона втратила понад 200 одиниць техніки.
Тоді Кремль перейшов до так званої тактики “м’ясної хвилі”: стрімких атак тисячами низькопробних піхотинців. Це теж не мало успіху, і після втрат близько 13 000 до грудня здавалося, що штурм згасає.
Росіяни відновили темп, застосувавши безпілотники, оснащені приладами нічного бачення, і порушили українські лінії постачання, які покладалися на прикриття темряви.
У битві брали участь одні з найкращих українських підрозділів: 110-та механізована бригада, яка захищала Авдіївку найдовше з початку війни, та 47-ма механізована бригада, яка очолила літній контрнаступ. Незважаючи на глибоку зиму, коли бойові дії зазвичай затухають, бої не припиняються.
“Кожного дня з’являються нові свіжі сили [росіян], незалежно від погоди, незалежно від будь-чого – від втрат, – розповів Радіо Свобода один з українських солдатів. “Але незважаючи ні на що, вони продовжують повзти – буквально по тілах своїх”.
Але в той час як росіяни можуть спиратися на, здавалося б, нескінченні резерви військ, багато з яких є колишніми ув’язненими, українські ряди слабшають. Згідно зі статтею в Telegram українського журналіста Юрія Бутусова, 110-й батальйон був змушений часом залучати своїх автомеханіків, деякі з яких – літні люди, для захисту проломів на лінії фронту в місті.
“Кожен, хто може тримати автомат, потрібен для захисту Авдіївки”, – написав Бутусов, зазначивши, що багато “дідів” загинули в бою.
“Лінії фронту загалом стають надзвичайно рідкими на людей, і Авдіївка є симптомом цього, – додав Грант. “110-та – хороший підрозділ, але він просто зношений”.
Російські війська також мають переважаючу кількість FVP-безпілотників: міні-безпілотники з вибуховими пристроями, які оператор може спрямувати прямо в ціль. Кадри показують, як вони переслідують окремих солдатів по полю бою, як гігантські комахи, дзижчать над головою, а потім налітають і розривають своїх жертв на шматки.
На додачу до тяжких поранень, українські військові скаржаться, що їм все ще доводиться покладатися на онлайн-пожертви волонтерів, щоб зібрати гроші на купівлю безпілотників; воїни, нарікають вони, не повинні бути ще й збирачами коштів.
Битву за місто на Донбасі затьмарюють цьогорічні президентські перегони по обидва боки Атлантики. У США фінансову блокаду України очолюють республіканці, які симпатизують кандидатурі Дональда Трампа, який пообіцяв скоротити допомогу Україні, щоб змусити Київ укласти мирну угоду. Путін, тим часом, хоче використати Авдіївку як скальп для своїх виборців напередодні президентських виборів у Росії 17 березня.
Не всі, щоправда, бачать Авдіївку в такому флюгерному контексті. У той час як Сергій Марков, колишній радник Кремля, стверджує, що її взяття “стане великою перемогою російської армії”, інші кажуть, що це лише зміцнить безпеку сусіднього окупованого Донецька, головного місцевого російського логістичного вузла.
Крім того, якою б не була причина невдач в Авдіївці, українські війська також відчувають, що, як і у випадку з Бахмутом, вони знову змусили Росію заплатити дуже високу ціну. Один з українських бійців у місті сказав, що бойовий дух все ще сильний, і що відсутність західної підтримки є лише одним з факторів.
“Не можна звинувачувати в чомусь лише причину чи особу – це все комплексно”, – сказав він. “Але так, якби Україна мала хоча б половину боєприпасів, які Росія використовує щодня, ми б зараз мали набагато кращу картину скрізь і всюди”.