Швейцарське видання Luzerner Zeitung повідомило, що Україна та Швейцарська Конфедерація загалом погодили так званий «захисний мандат», який надає право Швейцарії представляти інтереси України в Росії після розриву дипломатичних відносин між двома країнами. Така практика вже застосовується у низці випадків, у тому числі і на пострадянському просторі.
Після нападу Росії на Грузію у 2008 році та розриву дипломатичних відносин між двома країнами посольство Швейцарії у Москві представляє інтереси Грузії, а посольство Швейцарії у Тбілісі – інтереси Росії.
Здавалося б, і в цьому випадку було цілком логічним звернутися саме до Швейцарії. Але тепер українському прагненню домовитися з Берном заважає російське небажання сприймати Швейцарію як нейтральну країну.
Це, звичайно, не «покарання» України. Якщо Росія рішуче відкине швейцарське посередництво, дві країни рано чи пізно зможуть знайти державу, яка зможе представляти інтереси Росії в Україні та інтереси України в Росії. Це, звичайно, спроба «покарати» саме Швейцарію. Країна надавала свої посередницькі послуги упродовж століть.
Під час Першої світової війни Швейцарія представляла інтереси 18 держав, під час Другої світової війни – інтереси 35 держав, а це було цілих 200 «захисних мандатів». Навіть у післявоєнний час до швейцарських послуг вдаються постійно. Серед «головних клієнтів» швейцарських дипломатів, наприклад Іран. Швейцарія представляє його інтереси у низці держав, навіть у Сполучених Штатах. Отже, можна сказати, що «захисний мандат» – це репутація Швейцарії, дієвий доказ її нейтралітету.
І ось з’являється держава, яка заявляє про свою відмову від швейцарських послуг, бо ж Швейцарія нібито більше не є нейтральною державою. Це, звичайно, неправда. Швейцарія і у нинішній війні зберігає нейтралітет навіть тоді, коли представники влади європейських країн публічно звертаються до її уряду з проханням дозволити постачання Україні військової техніки, що вироблена у Швейцарії. Але щоразу швейцарська Федеральна рада відхиляє ці прохання. У Швейцарії навіть відмовилися лікувати поранених українських військових, хоча це рішення і зазнало серйозної суспільної критики. Зокрема, з ним не погодилися колишні президенти країни Рут Дрейфус та Дідьє Буркхальтер.
Чому ж тоді Росія відмовляється від швейцарських послуг і оголосила альпійську республіку «недружньою державою»? А тому, що після нападу Росії на Україну Швейцарія відступила від своєї традиційної політики і приєдналася до багатьох європейських обмежень проти Росії.
Слова президента країни Іньяціо Кассіса про те, що «нейтралітет – це не байдужість» і що «грати на руку агресору – це не нейтралітет» увійдуть до історії швейцарської політики та міжнародного права.
Так, Швейцарія обмежує військову допомогу Україні, але активно сприяє у всіх інших аспектах. Навіть знакова конференція про майбутнє України відбулася у швейцарському Лугано.
Але це не означає, що змінилася Швейцарія. Ця країна завжди прагнула поважати міжнародне право – адже її суспільство ніколи не сприймало агресію як норму політики. Змінилася Росія, яка зробила агресію та знищення сенсом своєї політики, для якої неповага до міжнародного права стала нормою.
І так, для такої агресивної держави Швейцарія обов’язково мала виявитися недружньою країною.