В умовах масштабування мобілізації та в продовження логіки публічних заяв про пріоритет життя та здоров’я особового складу є одне важливе питання.
Питання захисту прав військовослужбовців.
Бо військовослужбовці мають не лише обов’язки і не лише визначену ступінь відповідальності.
Але ще й права.
Прямо передбачені законом.
Тобто «згідно-відповідно» в армії має працювати не в одному напрямку, а – в обох.
Починаючи від умовно базового права на належне грошове забезпечення.
І завершуючи реалізацією права на звільнення з військової служби за наявності прямо передбачених законом підстав.
Якими на сьогодні є гарантії реалізації прав військовослужбовців?
Перша гарантія – судове оскарження.
Звучить гарно, але по факту – не працює.
Бо фактично доступ військовослужбовців до правосуддя обмежений з обʼєктивних причин.
Так само як і доступ до правової допомоги.
А тривалість розгляду окремих категорій справ не надає можливість реального відновлення порушеного права.
Ну і з примусовим виконанням судових рішень – теж є питання. І чималі.
Друга гарантія – ДБР. Але це може працювати лише у випадку, коли по відношенню до військовослужбовця вчинено злочин.
Втім, більшість випадків порушення прав обʼєктивно не містять у собі складу злочину.
Тож ДБР в таких випадках обʼєктивно ніяк не може сприяти правозахисту.
Третя гарантія. Статут і подання рапорту. Жаліємося на порушення прав тому, хто власне права і порушує. Чи тій особі, з відома/наказу/вказівки якої це відбувається.
Абсолютно декларативно і так само – тотально неефективно.
Четверта гарантія – дзвінок на гарячу лінію Міноборони.
Будете сміятись, але на сьогодні це, напевне, найдієвіший механізм.
Але виключно – для вирішення несуттєвих незначних питань.
І скоріше – для того, щоб хтось одержав «нагоняй», але не для реального поновлення порушеного права.
З потенційно «небезпечними» наслідками для скаржника.
Ось власне і все.
Набір гарантій вичерпано – пишіть у спортлото!
Тож якщо ми всерйоз говоримо про реформи…
Про нові Збройні Сили.
Про людиноцентричність.
Про сучасні підходи.
То саме на часі – створення інституту Уповноваженого з прав військовослужбовців.
І наділення цього інституту реальними, а не номінальними повноваженнями.
Насправді, це потрібно було зробити ще в 2014.
Необхідно було зробити ще тоді.
Але особливо актуальною ця ідея стає саме зараз.
Звичайно, якщо ми говоримо всерйоз.
Про людиноцентричність…
Сучасні підходи…
І нові Збройні Сили…
P.S. Сподіваюсь, що на цю тему звернуть увагу як лідери думок, так і люди, дотичні до прийняття важливих рішень у нашій країні.
Адже насправді це важливо не лише для тих, хто сьогодні у війську.
Це важливо – для всіх.
Адже завтра у війську може опинитися кожен.
На правах «солдата».
Ніби і з правами, але – без реального механізму захисту цих прав.
P.P.S. Тож так – репост вітається!