Перша атака на територію Російської Федерації за допомогою військового літака наочно продемонструвала, наскільки змінився характер війни з лютого 2022 року і, звичайно ж, за останні десять років.
У 2014 році головним завданням України було вивести свої війська із захопленої Росією території. Про те, щоб чинити опір окупанту, тоді взагалі не йшлося: силові структури були деморалізовані багаторічними зусиллями Віктора Януковича та інших агентів російського впливу в українському керівництві й суспільстві, а суспільство буквально шоковане війною.
У 2022 році, після масштабного нападу Росії, українські збройні сили почали завдавати ударів по території Криму та інших окупованих регіонів країни з використанням західного озброєння. Це рішення також ухвалювали не без вагань, багатьом на Заході здавалося, що дозвіл бити по Криму може призвести до ударів у відповідь Росії не тільки по території України, а й по території країн НАТО.
Але коли жодних ударів у відповідь не відбулося, західні лідери, очевидно, вирішили для себе, що Путін «все розуміє» і головне — це стримати українські удари по суверенній території Росії.
У цьому рішенні, звісно ж, явно простежувалася неготовність віддати собі звіт у справжніх намірах російського лідера. Питання зовсім не в тому, “розумів” Путін чи ні, що з погляду Заходу Крим — зовсім не територія Росії і тому рішення дозволити українські удари по території півострова зовсім не означає замаху на російський суверенітет і безпеку. А в тому, що якби Путін вирішив би вплутатися у прямий конфлікт із НАТО, він би без вагань використав як привід удари по Криму.
Відсутність такої реакції якраз і означала, що Путін до такого прямого конфлікту — попри всю свою войовничу риторику — не готовий. І саме такий принцип варто було б уже давно застосувати до ударів по суверенній території Росії.
Слід не міркувати в логіці «якщо ми дамо згоду на удари західною зброєю по території Росії, Путін вдарить у відповідь», а дотримуватися підходу «якщо Путін наважиться на удар по Заходу, він використає будь-який привід для нанесення такого удару, навіть якщо ми не даватимемо йому жодних підстав для атаки». І для того, щоб зрозуміти правильність саме такої інтерпретації дій російського президента, варто згадати, з чого починалася велика війна Росії проти України — коли Україна не давала жодних підстав для удару, а Путін шукав і знаходив вигадані приводи.