Харків. Я дивлюся на цю скульптуру, читаю надпис, де згадується невідомо чия жорстокість і перед очима постає кадр який облетів увесь світ: батько тримає руку помираючого сина, читаючи молитву над ним.
Там усе конкретно: Салтівка, ракета “урагану”, що вбила підлітка, і московські вбивці, які запустили смерть, вціливши в трамвайну зупинку.
Від того серце обливається кров’ю, від того пишуться вірші… Від тих переживань на межі больового порогу створюються скульптури.
А цей пам’ятник немає ніякого стосунку до цієї війни. Його замовили люди, яких війна наскрізь не пронизала своїм болем..
