Олександр Лукашенко прибув до Китаю – можливо, це найважливіший його візит із часу нападу Росії на Україну. Нападу, для якого Лукашенко надав територію власної держави, у такий спосіб виключивши навіть теоретичну можливість маневрування між Росією та Заходом. Колись Лукашенко називали «останнім диктатором Європи». Сьогодні вже називають одним з агресорів, готових до зневажання міжнародного права та злочинів заради збереження влади. І при цьому, можливо, його режим – одна з цілей Кремля, мешканець якого, схоже, переймається ідеєю поглинання всіх колишніх радянських республік, а не лише України.
Це прагнення Володимира Путіна до територіальної експансії, гадаю, завжди було очевидним для Олександра Лукашенка. Саме тому він у 2008 році продовжував підтримувати ідею територіальної цілісності Грузії та зберігав добрі стосунки з Міхеїлом Саакашвілі. Тільки зараз Путіну вдалося домогтися від Лукашенка «туристичної» поїздки до Сухумі, а днями – зустрічі з президентом Абхазії Асланом Бжанією в Мінську. Але при цьому про визнання незалежності Абхазії за російським зразком не йдеться: Лукашенко спілкувався з Бжанією як із керівником якоїсь «республіки», а не суверенної держави.
Формального визнання російського статусу окупованого півострова Путін так і не дочекався
Приблизно ті самі маневри у 2014 році Лукашенко робив і з Кримом. Формального визнання російського статусу окупованого півострова Путін так і не дочекався. Лукашенко кілька разів обіцяв приїхати до Криму Після 2020 року, коли Україна заявила про готовність приєднатися до санкцій ЄС проти Білорусі, навіть заявив про можливість такої поїздки через Росію – якщо через Україну його не пускають. Але до Криму він так і не доїхав. І зрозуміло чому – там, де Крим чи Донецька область, там може бути Могилевська чи Вітебська, якщо, впевнений, того захочеться Путіну.
Але хто може тепер гарантувати Лукашенку збереження влади в суверенній країні – поготів, що тепер на території цієї країни розташовані російські війська, які не мають наміру нікуди йти? Думаю, залишилася лише одна людина – Сі Цзіньпін.
Китай завжди намагався вибудовувати свої власні відносини з Білоруссю, так би мовити, оминаючи Росію
Так, звичайно, Білорусь із Китаєм спільних кордонів не має. У цьому сенсі Пекіну набагато простіше взаємодіяти з країнами Центральної Азії, і всі ми спостерігали, з якою повагою приймали голову КНР в Казахстані й потім в Узбекистані на саміті Шанхайської організації співробітництва.
Але й Китай тепер має не так багато європейських партнерів, які потребують не лише економічної співпраці з Пекіном, а і його політичної підтримки. Саме тому Китай завжди намагався вибудовувати свої власні відносини з Білоруссю, так би мовити, оминаючи Росію.
Китаю дуже важливо, щоб сама Білорусь не зав’язала остаточно в російській війні проти України
Ну і не забуватимемо, що Лукашенка завжди можна використовувати як прикриття для співпраці з самим Путіним – наприклад, якщо йтиметься про рішення щодо постачання озброєння. Китайське керівництво може побоюватися прямої співпраці з Москвою, щоб не нарватися на західні санкції. А Мінськ, гадаю, може здаватися не таким небезпечним партнером.
Ну і, цілком імовірно, Китаю дуже важливо, щоб сама Білорусь не зав’язала остаточно в російській війні проти України, щоб її армія не була задіяна в нападі на Україну, щоб нові санкції остаточно не знищили б роль Білорусі, яка і без того зменшилася, як «транзитного вікна» Китаю. Простіше кажучи, всі переговори Олександра Лукашенка та Сі Цзяньпіна, гадаю, можна звести до одного дуже важливого для них завдання: як допомогти російському президенту і при цьому не пропасти самим.