Виступ на Майдані 9 березня 2014 року
Історія України, усі століття її існування, – від прадавніх трипільських часів, через княжу добу, козаччину, Українську Народну Республіку і до сьогодні – це історія боротьби за свою Свободу.
Тарас Григорович Шевченко є генієм народу, бо він вловив цей генний код – цей запит українців на Свободу і Волю.
Ось його рядки з поеми «Кавказ»
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип'є
Живущої крові –
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави бога,
Великого бога.
Не в 1991 році, як тепер виявляється, ми здобули свободу.
Колись уже говорив з цієї сцени: усе, що легке, неважливе. І тільки те, що дається важко, потім цінується.
Тут, на Майдані, а не в 1991-му і не в 2004-му, а саме зараз Україна здобула повну волю й незалежність, бо заплатила за неї страшну ціну.
Є така страшна фраза, що колесо історії рухається тоді, коли воно змащується кров’ю.
Український Майдан вже щедро змастив кров’ю героїв це колесо. Нарешті, зі старої колії колоніального болота українська гарба вийшла тільки через те, що чоловіки і жінки заплатили тут своїм життям і здоров’ям.
Ми перемогли.
Слава Героям!
Але чи перемогли ми до кінця?
Наша геніальна поетеса Ліна Костенко написала:
Є боротьба за волю України, все інше – то велике мискоборство.
Чи не про те мискобороство ми зараз чуємо з телевізора, під час тих чи інших кадрових призначень.
Чи таких рішень ми чекали від нашої влади?
Я не розвиватиму цю тему, бо Україна перебуває у стані війни. Нам не можна дискредитувати владу навіть знаючи про неї багато лихого.
Проте я хочу закликати керівництво країни, яке учора вийшло з цієї сцени Майдану, з барикад, пам’ятати: Небесна Сотня дивиться на всіх нас. І в першу чергу на тих, хто від людей отримав мандат довіри керувати державою.
Сьогодні треба сказати прості речі.
Майдан залишиться на Майдані до завершення президентських і парламентських виборів як сторожовий пес демократії і свободи в нашій країні.
Тут – на Майдані – ми прожили ціле життя. Ті, хто тут з першого дня, зараз згадують, як усе починалося. Зараз можна навіть не повірити, як це було.
Перший мітинг з Мустафою Найємом через Фейсбук зібрав тут кілька тисяч людей. Перший Майдан студентів без політиків з Русланою зібрав кілька десятків тисяч. Кілька сотень з них жорстоко побили у ніч на 30 листопада. Потім – сотні тисяч людей на вулицях 1 грудня.
Потім – штовханина з міліцією 11 грудня, перші смерті на Грушевського 19 січня, викрадення, побиття і катування наших активістів. І вже потім – масовий розстріл людей на Інститутській, Грушевського на Майдані 18-20 лютого.
Усе це спресувалося в три місяці, які зараз багатьом замінили ціле життя.
Все, на що ми сподівалися на початках, тепер ми маємо. Відстань до остаточного перемоги недалека. Вже у травні цей вибір.
Проте я хочу, щоб у травні ми йшли не просто на вибори. Хочу, щоб 25 травня кожен згадав, за що ми стояли і гинули на Майдані.
Майдан стояв і гинув не за нове прізвище, а за зміну системи, за нову країну, за владу, яка пам’ятає зобов’язання і звітує перед народом або йде геть!
Наступний мер Києва перше, що має зробити, – покласти бруківку на Хрещатику таку невеличку, щоб вона одразу поміщалася в долоню.
На всякий випадок.
Тут – на Майдані – ми пережили декілька етапів боротьби. Спочатку це була революція середнього класу, який виступив проти феодальних порядків гангстера Януковича.
Потім відбулось анти кримінальне повстання всього народу проти тих, хто б’є і знищує свій народ.
Тепер ми підійшли до наступного етапу – антиколоніальної революції. До відновлення української України.
Ми всі стали свідками того, як у Києві завершується третя світова війна і встановлюються нові кордони вільної Європи. Від нас з вами, від підтримки вільного світу залежить те, де пройде ця межа свободи – по Чопу, по Києву чи по Чорному морю.
Упевнений, що будь-які кордони свободи є тимчасовими, бо свобода – рано чи пізно – рухатиметься на Схід. До наших братів і сусідів. Але зараз наше завдання – припинити україно-українську війну, домовитися всім українцям, які живуть у нашій державі, будувати новий європейський дім.
Я впевнений, що ця велична ідея кращого й комфортнішого дому для всіх, має охопити серця всіх жителів України. Адже битви виграються ще до початку війни – в головах.
Брати – українці, давайте домовимося, що від Чопа до Севастополя, від Харкова до Вінниці ми хочемо збудувати вільний від корупції, чесний, ефективний, справедливий для кожного, хто працює руками і головою, світ.
Ми хочемо і ми можемо це зробити.
Упевнений, що в нас це вийде, бо вперше за багато років Україна знає відповідь на слова – «Слава Героям!».
Ще раніше ці слова означали щось дуже особливе тільки для Західної України, яка мала приклад героїв УПА. Сьогодні, коли ми маємо приклад героїв Небесної Сотні, яких поховали по всій Україні, ці слова отримали новий сенс для всієї України.
Тому я вірю в те, що переможе Майдан. Переможе демократична справедлива Україна. І переможуть ті, хто боровся, бореться і буде боротися за нове краще життя в Україні.
Слава Україні!