Везли вчора дівчину нашого загиблого бійця. Поверталася з похорону. Була тихою, переймалася більше дідусем та бабусею, просила привезти їм ліки.
І ось подумалось таке: зрозуміло ж, що всі ми великою мірою в своїх оцінках та емоціях керуємось самостійно обраним (чи нав'язаним нам) інформаційним полем. Ось зайдіть як-небудь на який-небудь популярний російський, скажімо, телеграм-канал (бо ФБ-каналів у них уже немає) – у них же там зовсім інша реальність і зовсім інша війна: Україна сама знищує свої міста, Україна погрожує всьому світу, Україна сама блокує своїх громадян в оточених містах. У них інша реальність, відеокадри зі спаленими російськими танками вони сприймають лише як частину контрпропаганди.
Але є така штука: будь яке інформаційне поле, будь-який пропагандистський наратив – річ колективна. А прокляття і помста є ще й речами персональними. І росіянам тепер доведеться з цим дуже-дуже довго жити – з нашим прокляттям і нашою помстою. І колективною. І персональною. Їм тепер із цим жити.
А на фото – житловий будинок на Новій Баварії, проїжджав учора, сфотографував. Для себе, щоб не забути.
