7 років вже минуло, а з наближенням цих, без перебільшення – вікопомних, днів ніби знову переносишся у 2014-ий… На фізичному рівні відчуваєш ту нескінченну безпорадність, той пекучий біль від повідомлень про загиблих, ту мовчазну лють, якою сповнена кожна клітинка організму…
Ти намагаєшся осягти: як можна ставитися з такою дикунською жорстокістю до свого народу?! як можна вбивати і калічити лише для того, аби зберегти комфортне життя для себе та свого оточення?! Намагаєшся, але марно…
Це неможливо зрозуміти, але з цим не можна погоджуватися. І подібні думки виводили на Євромайдан десятки, сотні тисяч українців у Києві, і в кожному українському місті. У певний момент жодних ілюзій з приводу «червоних ліній» для режиму не залишилося ні в кого. Ми усі розуміли – їх просто немає, режим не зупиниться і не відступить ні перед чим.
І, зчепивши зуби, тримаючись за руки у прямому і переносному сенсах, учасники Революції Гідності упевнено рухалися вперед, даючи собі раду, що ризикують геть усім, а насамперед – життям. Але коли на одній шальці терезів опинилася Свобода, Гідність, майбутнє, а на іншій – страх та умовна безпека, вибір для більшості був очевидний…
І ми перемогли! Так, ми сплатили надзвичайно високу ціну – ми назавжди залишимося у боргу перед «Небесною сотнею» і ще довго будемо намагатися робити усе можливе, аби їхня жертва не була марною.
Скептики можуть довго переконувати, що за ці роки можна і необхідно було зробити набагато більше. Я – реаліст і намагаюся максимально неупереджено оцінити дійсність. Переконана, ми припустилися достатньо помилок. Та не помиляється той, хто нічого не робить. Але головне – українці не втратили Гідність.
Ми перемогли у Євромайдані, але натомість отримали гібридні війну з «братнім» сусідом – підступним, сильним та непередбачуваним ворогом. Проте, оце відчуття Гідності, прагнення до Свободи, вдячність тим, хто поклав життя заради України допомагає нам щодня боротися, незважаючи ні на що, і бути впевненими – перемога обов’язково буде за нами.
Це – наша свята данина і героям «Небесної сотні», і тим, хто вже майже 7 років відважно протистоїть ворогові на східному кордоні. Не маю жодних сумнівів, що нам це під силу! Але запорукою успіху для нас традиційно є єдність – лише у випадку спільних зусиль кожного українця на своєму місці ми зможемо максимально наблизити перемогу!
Я щиро мрію, що вже наступного року у ці дні ми зможемо не лише подякувати героям за їхню жертву на Меморіалі Небесної сотні, але й розділити з ними щасливий присмак перемоги у гібридній війні!
Слава Україні!