Разом з наближенням літньої спеки зростає і спека політична. Соціум занадто перейнявся бурхливими та гарячими подіями останніх днів, на тлі яких майже непомітно відбуваються процеси, що визначатимуть інтелектуальний розвиток України на роки вперед.
У школах прокотилася хвиля “Останніх дзвоників”. Дивлюся на радісні, щасливі обличчя випускників і мене огортає подвійне відчуття: з одного боку — свято, у цих юнаків і дівчат починається новий етап життя, а з іншого — збентеженість і природна материнська тривога: як складеться їх доля?! чи вдасться сьогоднішнім випускникам знайти себе у цьому складному і дуже мінливому житті?!…
Як на мене, дуже символічним виглядає наближеність у часі двох дат — свята “Останнього дзвоника” і Дня захисту дітей, які спонукають нас звернути пильну увагу на надзвичайно болючу проблему — всебічний, комплексний розвиток підростаючого покоління.
Бо, якщо ми говоримо про системний підхід до формування справжньої особистості і, як би пафосно це не виглядало, гідного громадянина своєї держави, починати провадити цю місію мусимо ледь не з пелюшок.
Адже дуже важливо не проґавити момент становлення світоглядного підґрунтя дитини. Бо вже у підлітковому віці вони мають свої усталені принципи і особливості характеру.
Будемо відвертими, протягом багатьох років на рівні держави крім порожніх декларацій цьому вкрай важливому питанню майже не приділялася увага. І маємо невтішний наслідок – такої вакханалії у підлітковому середовищі, як зараз, ніколи не було. Якщо маєте сумнів — погляньте хоча б на статистику дитячих суїцидів або вживання наркотичних речовин серед неповнолітніх.
Так, Україна у цій проблемі не оригінальна. Вона є невід ємною частиною глобалізованого світу з усіма його недоліками, тому не наразитися на такі явища за визначенням не може. Але тішити себе думкою, що у когось може бути ще гірше — шлях у нікуди.
Набагато краще стати взірцем для інших, системно вирішивши цю проблему. Але для цього необхідний зовсім інший підхід — обрати виховання підростаючого покоління якщо не за національну ідею, то бодай за її левову частину.
Маємо пам'ятати, що зволікання з цим — невиправний злочин, адже поки ми майже на усіх рівнях нехтуємо цією проблемою, вона дедалі продовжує набувати масштабів гуманітарної катастрофи. Переконана, питання формування особистості з перших кроків її життя необхідно якнайшвидше виносити на розгляд Ради національної безпеки і оборони України.
Але поруч із цим не забуваймо, що хлопці і дівчата, яких ми сьогодні відправляємо зі школи у доросле життя, так само продовжують лишатися дітьми — беззахисними перед дорослими викликами життя. Не будьмо байдужими до їхньої долі — допомагаємо там, де це тільки можливо! Тим самим ми робимо свій внесок у зміцнення майбутнього української нації!
Напередодні свята бажаю усім дітям завжди бути у полоні батьківської любові і ласки, відчувати себе щасливими і потрібними! А нам — дорослим – хочу побажати сприймати День захисту дітей не просто як красиве словосполучення, а як справжній дороговказ прямої дії.
Шануймо одне одного! Слава Україні!