«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства». Саме так звучить перша стаття Загальної декларації прав людини. Рівно 70 років тому, 10 грудня 1948 року вона була затверджена на 183 пленарному засіданні ООН, що проходило в Парижі. Згодом, саме ця дата стала Міжнародним днем прав людини.
Текст декларації складається всього з 30 статей, але всі положення є фундаментальними та закріплюють основні свободи та права людини. Загальна декларація прав людини – обов’язковий до виконання документ для всіх країн-членів ООН. Він став основою, на якій розбудовувалася вся система прав людини в світі. Згодом, до Декларації додалася ціла низка міжнародних документів, що уточнили та конкретизували права людини.
Не слід розуміти «загальність» Декларації, як щось загальне для всіх народів, це було б помилкове твердження. Існують регіональні пакти про права людини, наприклад: Каїрська декларація про права людини в ісламі, Арабська хартія прав людини, Африканська хартія прав людини і народів, Американська конвенція про права людини або Пакт Сан-Хосе, які доповнюють Декларацію регіональними, етнічними і релігійними особливостями конкретних народів.
Але Декларація була першим документом і саме вона багато в чому визначила гуманістичний напрям розвитку людської цивілізації у другій половині ХХ століття, дала поштовх до появи та піднесення правозахисних організацій.
Європейський вибір України зумовив необхідність поставити питання про дотримання прав людини всередині країни на новий рівень. Особливої гостроти ця сфера набула в наслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації частини території України.
Україна та весь світ з тривогою та обуренням слідкує за долею Олега Сенцова, Романа Сущенка, Олександра Кольченка, Володимира Балуха, Мусліма Алієва та ще кількох десятків незаконно ув’язнених владою РФ. Світове співтовариство завдяки санкціям допомагає українській державі здійснювати тиск на агресора, домагатися повернення на Батьківщину своїх громадян.
На окупованих територіях Донбасу з кожним роком стає все більш актуальною проблема незаконного позбавлення особистої свободи. Все більша кількість наших співгромадян, які мешкають на тимчасово окупованих територіях, стають жертвами «псевдо законів». Часто «ув’язнення» відбувається із порушенням всіх процедур, а приводом для нього стають особиста неприязнь, бізнес-інтереси, ідеологічні переконання та погляди.
Особливо важливою в процесі захисту прав громадян України є роль омбудсмена – Уповноваженого Верховної ради України з прав людини. Зараз цю відповідальну посаду займає Людмила Денісова – в минулому народний депутат України та моя колега по фракції «Народний фронт». Саме завдяки її наполегливості та системній роботі проблеми захисту прав громадян України всередині країни та за її межами знаходяться у постійному фокусі уваги.
Світова історія переконливо продемонструвала: будь-які відхилення від наріжних загальних прав людини, навіть з найкращими намірами, неминуче призводить до катастроф та трагедій світового масштабу. Саме тому, ця тонка сфера потребує постійної делікатної уваги з одного боку та непохитного жорсткого дотримання правових норм з іншого.