У Міжнародний день захисту дітей (відзначається щороку 1 червня), в черговий раз задаю собі питання «Який стан захисту прав дітей в Україні? Чи захищені належним чином з боку держави діти, особливо ті, що потребують особливого захисту та піклування?»
Зазначені питання в тому розумінні, яке ми зараз маємо, вийшли на порядок денний у світі лише у ХХ столітті. Першим документом, який офіційно закріпив права дитини, була Загальна Женевська декларація, прийнята в 1924 році Лігою Націй. Декларація закріпила базові гуманні принципи:
- у важкі часи перша допомога повинна бути надана дитині;
- дитина повинна рости і виховуватися в любові і не експлуатуватися;
- дитина повинна бути впевненою, що риси та якості, які виховуються в ній, слугуватимуть на користь людям.
У 1959 році ООН затвердила Декларацію прав дитини, яка розширила перелік прав дітей:
- дитина повинна бути захищена від експлуатації;
- у неї є право на освіту і користування всіма благами суспільства (під якими розуміється житло, їжа, одяг, тобто все необхідне для нормального життя);
- дітям повинен бути забезпечений соціальний захист, а в родині любов і розуміння;
- неповноцінна дитина має право навчатися і перебувати в спеціальній установі;
- захист в цілому від будь-якої дискримінації і приниження.
В подальшому зазначені положення знайшли своє закріплення у Конвенції про права дитини 1989 року, яка передбачила, що будь-яка дитина:
- має право на життя, громадянство;
- може вільно висловлювати свої думки;
- має право на гідний рівень життя і користування медициною;
- має право на особисте життя, збереження честі і репутації;
- має право на освіту;
- може дотримуватися власних поглядів і релігійний переконань.
Конвенція про права дитини була ратифікована Україною у 1991 році, її положення знайшли відображення у національному законодавстві та мають неухильно дотримуватися. Зокрема, правам дитини присвячені статті 24, 51, 52 та 92 Конституції України, Глави 13 та 14 Сімейного кодексу України, а також Закони України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дійте-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Крім того, Кримінальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення дитина визнається особливим об’єктом, що захищається державою.
Таким чином, можна дійти висновку, що права дітей в Україні нормативно визначені досить широко. Залишається відкритим питання щодо належного правозастосування та притягненням до відповідальності винних осіб за недотримання законодавства із захисту прав дітей.
Право на життя
Перш за все, зосереджусь на дітках, права і свободи яких постійно страждають від військових дій та дітях, які вимушені рости в умовах близьких до бойових дій.
Цю категорію дітей умовно варто розділити на декілька груп:
- діти, що проживають на окупованих територіях України;
- діти, які проживають у «сірій зоні» та поблизу зони проведення військових дій в Донецькій, Луганській та суміжних районах Харківської, Дніпропетровської та Запорізької областей;
- діти, які втратили годувальника чи батьків або отримали інвалідність, що трапилось в наслідок військового протистояння під час 2014-2018 років.
Щодо першої категорії, передусім варто зазначити, що моніторинг дотримання українського законодавства в сфері захисту прав дітей на окупованих територіях Криму та окремих районів Донецьких та Луганських областей не проводиться. Проблему неможливості моніторингу забезпечення прав дітей та вжиття належних заходів реагування на окупованій території піднімали у 2017 році і під час Парламентських слухань на тему: "Права дитини в Україні: забезпечення, дотримання, захист". Відомо, що в цей же час, на тимчасово окупованій території Донецької і Луганської областей продовжує проживати близько 600 тисяч дітей. На жаль, досить часто ці діти стають жертвами маніпуляцій, опиняються втягнутими у воєнні дії, що протирічить законодавству та моральним принципам.
Друга категорія – діти «сірої зони» потребує особливого піклування. За даними ЮНІСЕФ, зараз близько 200 тисяч дітей у віці до 18 років проживають на відстані 15 кілометрів по обидва боки від лінії розмежування. Це діти,які кожного дня бачать своїми очима зброю, чують постріли, ховаються в школі в бомбосховища під час бомбардувань, але наперекір всьому навчаються і хочуть стати справжніми патріотами своєї Батьківщини України. Це діти війни, які ростуть і формуються під час війни. Для багатьох з них наслідками збройного конфлікту є втрата батьків, психологічні травми, стреси, розірвання сімей, переїзд, розірвання стосунків з друзями. Саме ці діти знаходяться у найбільшій небезпеці. За даними моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, за період з початку конфлікту на Донбасі загинуло 138 дітей.
Крім того, як повідомила Уповноважений ВРУ з прав людини Людмила Денісова, станом на 30 квітня 2018 року, за час конфлікту на Сході України безвісти пропало 56 дітей, із них вдалося знайти тільки 23 дитини, ще 33 з них досі перебувають у розшуку.
Зі скорботою у серці
До третьої категорії належать діти, які зазнали найбільших страждань від бойових дій. Це діти, що були поранені під час бойових дій, або їх годувальники чи батьки загинули чи втратили працездатність. До цього часу найменше підтримки з боку держави отримують саме ці діти, у яких забрали найголовніше.
Розглядаючи правову суть питання, передусім приходимо до положень Закону України «Про охорону дитинства» 2001 року зі змінами і доповненнями, бачимо, що нещодавно у Законі прописали нову категорію дітей: дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів – дитина, яка внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузію, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального, психологічного насильства, була викрадена або незаконно вивезена за межі України, залучалася до участі у військових формуваннях або незаконно утримувалася, у тому числі в полоні».
Важливим проривом в законодавстві також стало доповнення зазначеного Закону статтями 30 «Заборона участі дітей у воєнних діях і збройних конфліктах» та 30-1 «Захист дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, та дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів».
Однак, наразі законодавством не визначено питання щодо пільг дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів. Оскільки статус має право отримати дитина, яка зареєстрована як внутрішньо переміщена особа, то всі права, що визначені Законом «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» розповсюджуються на дітей цієї категорії». Крім того не вирішено питання дітей, які проживають (перебувають) на підконтрольній Україні території, де виникли обставини, зазначені в статтею 1 Закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», тобто: «негативні наслідки збройного конфлікту, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства, порушень прав людини та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру». Є ще багато над чим працювати…