Провокування політичної кризи та масових протистоянь відбувається восени протягом значного проміжку часу. Однак відповідні дії, за виключенням подій пов’язаних з Революцією Гідності, не призводять до очікуваних результатів з низки причин: (1) в суспільстві існує значний рівень недовіри населення до політиків через те, що попри обіцянки про покращення, ситуація суттєвим чином не змінюється на краще; (2) можна говорити про політичну апатію значної частини громадян України; (3) акції протесту мають явно замовний та кон’юнктурний характер і збираються за вузькокорпоративними інтересами певними політичними силами.
В українському суспільстві сформувалася звичка до осінніх політичних акцій, а тому рівень протестних настроїв є досить не високим, про що свідчать і нещодавнє дослідження Інституту соціології.
Додатковим чинником можна вважати циклічність відповідних подій, яка підсилює політичну апатію та ентропію населення.
Це стимулює політичних акторів як на зовнішньому, так і внутрішньому рівні шукати альтернативні механізми посилення протестних настроїв.
Саме цим можна пояснити той факт, що агресивність політичних акцій з року в рік посилюється з мирних акцій Революції на граніті до більш агресивніших під час Революції Гідності.
Опосередковано, відповідні факти свідчать про те, що найближчим часом можна очікувати того, що певні політичні сили (не тільки опозиційні) можуть, в різний спосіб, шукати шляхи для зміни тактичних схем здійснення заходів для посилення силового протистояння та дестабілізації.
У процесі дестабілізації зацікавлені як зовнішні, так і внутрішні сили, причому їх підсумкові цілі можна вважати діаметрально протилежними, при ймовірності використання схожих засобів.
Особливо, зважаючи на те, що сьогодні Національна поліція та Нацгвардія України, які забезпечують громадський порядок під час проведення масових заходів, на відміну від дій міліції та внутрішніх військ під час попередніх Революцій (у 2004 та 2013-2014 роках), орієнтована на використання превентивних заходів та мінімізацію використання сили, тому втягування їх до реалізації дестабілізуючого сценарію «Побиття мирних протестувальників» вкрай усладнюється для деструктивних сил.
Саме тому, можна говорити про пошук гібридних та асиметричних, за своєю сутністю, заходів, які б сколихнули та викликали суттєвий резонанс. Тому можна очікувати корекції не тільки механізмів та засобів, але й непередбачуваних та неочікуваних агресивних дій розкручування та провокування «революційної ситуації».
Класичні заходи, що описуються політтехнологічною літературою «керованого хаосу», як самостійний механізм з великою вірогідністю не спрацюють, але можуть бути використані, як паралельні додаткові заходи: (1) вбивства знакових політиків та діячів зі складу опозиції. Мова не йде виключно про фізичне знищення (найімовірніше може відбуватися збройний напад або здійснення поранення); (2) провокування силовиків до силової відповіді з метою отримання на камеру побиття протестувальників; (3) спроби захоплення, в тому числі з використанням зброї, державних установ (ВРУ, КМУ і т.д.); (4) розстрілу мітингувальників тощо.
Тому задля отримання необхідного ефекту деструктивні сили можуть піти на реалізацію «жорсткого сценарію», який з великою вірогідністю призведе до очікуваного результату – дестабілізації ситуації в країні. Люди звикли до «крові» – для підвищення «чутливості» соціума вже потрібно «багато крові».
Тому прогнозовано слід очікувати активні «екстремістські дії» – теракти в результаті яких повинна постраждати значна кількість людей (не обов’язково причетних або долучених до політичних процесів).
Мова може йти про вибухи у місцях великого скупчення людей – громадському (метро) та залізничному транспорті, ринках, супермаркетах тощо. Не варто поза увагою залишати різноманітні соціальні об’єкти – школи, лікарні, великі магазини тощо.
Тільки в цьому випадку можна очікувати «реакцію» населення, виведення соціуму із стану політичної апатії та бажання взяти участь у протестних акціях деструктивного силового характеру (масових заворушеннях). Зважаючи на те, що сьогодні у населення знаходиться значна кількість зброї та вибухових речовин, які нелегально ввезені із зони АТО такий сценарій можливий.
Наслідки:
В тому разі, якщо по суті, терористичні акти стануть реальністю, учасники політичного української політики можуть почати звинувачувати одне одного у причетності до відповідних заходів.
Опозиція буде звинувачувати Президента у тому, що Президент (його оточення) таким чином мають на меті: (1) «залякати» населення та оголосити надзвичайний (військовий) стан і в такий спосіб узурпувати владу; (2) відволікти населення від нагальних проблем/подій та запланованих непопулярних політичних рішень.
Президент буде звинувачувати опозицію, що це її представники здійснили відповідні акції з метою дестабілізації ситуації та силового захоплення влади тощо.
Як влада, так і опозиція спільно чи окремо можуть звинувачувати зовнішні сили у спробах розкачування та дестабілізації ситуації в Україні. Проукраїнська частина Парламенту та влади буде активно звинувачувати Росію, тоді як проросійська опозиція Захід.
Опозиційні та зовнішні сили, в свою чергу, зацікавлені в розкачування політичної ситуації та/або в провокуванні дострокових виборів (парламентських та президентських) тощо.
Важливо зважати й на те, що будь-які «сценарії», які знаходяться на стадії реалізації, мають зовнішню аудиторію та опосередковано спрямовані на подальше незадоволення Заходу чинною владою. При цьому, Захід отримавши додаткові аргументи для невдоволення може піти шляхом політичних перестановок у владі та ще більш посилити «зовнішнє управління». Хоча натомість, існує ймовірність протилежної реакції, коли Захід захоче зберегти «status quo» віддавши ситуацію на «розгляд» Росії.
Заходи терористичного та екстремістського характеру потенційно можуть відбуватися в кінці робочого тижня (орієнтовно: п’ятниця-субота), коли після події найбільш вірогідно «вивести людей на вулиці» (напередодні Революції гідності побиття студентів відбулось вночі з 21 на 22 листопада 2013 року – з четверга на п’ятницю).