Будь-який кредит або борг рано чи пізно необхідно повертати. Причому найчастіше це необхідно робити з чималими відсотками. Це правило, з якого немає винятків.
Саме це відбулося і відбувається з Україною. У 1991 році наша країна легко отримала найцінніше для будь-якої нації – Незалежність та Державність. Не було соціальних потрясінь, обійшлося без докорінного руйнування суспільних відносин. На відміну від багатьох країн, що долаючи труднощі йшли до своєї Незалежності десятки, а то й сотні років, для українців власна держава виникла зненацька одного серпневого ранку.
Чудово пам’ятаю, як я, молодий чоловік, який нещодавно повернувся з армії, зустрів Незалежність у 1991 році. Це був і подив, і розгубленість, і надія. Захоплювало подих від можливостей, які відкривалися перед кожним. Але, як показав час, не всі змогли реалізувати шанс, який дала історія. Лише частина молодих та амбітних досягла успіху. З власного досвіду скажу, що це було дуже непросто. Були злети і падіння, піднесення і розчарування. І це все була плата за майбутній успіх, це був той шлях, що необхідно було пройти.
Такі ж фантастичні можливості відкривалися і перед Україною. Нашій країні пощастило: вдале географічне розташування, унікальні природні ресурси, родючі ґрунти, надзвичайне природне різноманіття, чудові люди. Я не знаю іншої держави, яка б мала щось подібне. Але чи скористалися ми, як держава, своїм шансом на успіх?! На жаль, ні!
Як розбещене дитя, наша країна раз за разом не використовує шанси, які їй підкидає історія. Можливе це відбувається саме тому, що ми ніколи не платили повну ціну.
Може те, що відбувається в Україні останні три роки – і є та сама плата за майбутній успіх? Країна переживає болісну докорінну соціальну ломку, з нуля вибудовує нову систему суспільних відносин, створює нову структуру органів управління. Ми намагаємося в три роки встигнути зробити все те, що не зробили за попередні 23! І саме це є викликом, який необхідно подолати.
Також необхідно розуміти, що Незалежність – це, перш за все, відповідальність. І не тільки перед самими собою, а перед прийдешніми поколіннями.
Немає часу на те, щоб відкладати щось на потім. У нас немає 100 років для становлення демократії, як це було у США в ХІХ сторіччі. У нас немає 30 років на відбудову, як це було у Німеччини в ХХ році після Другої Світової. У нас немає навіть 10 років на реформи, як у сусідній Польщі у 1990-х роках. Світ змінився, він значно прискорився. Наш максимум для реформ – це рік-два. Якщо ми не мобілізуємося, і не закладемо базу для розвитку України, черговий історичний шанс буде сплюндровано. І хто знає, коли він випаде нашій нації знову.
Настав час відкинути власні амбіції та припинити зведення політичних рахунків. Необхідно братися за серйозну роботу! Доведеться помилятися, ухвалювати непопулярні рішення, іти хибними шляхами – це все досвід. Без нього країну не змінити і успіху не досягти!
Мудрості нашому народові у збереженні найціннішого надбання!!!