Минулих вихідних та свята про війну в Інтернеті майже не писали. Черкащина приймала гостей в Холодному Яру, Харківщина затіяла фестиваль в Пархомівці, де находиться сільська картинна галерея шедеврів світового рівня, хтось святкував першотравень, інші досаджували картоплю… Але війна хоча й далеко, але гриміла, як від неї не відмахуйся. У цьому я переконався при під’їзді до Мар’їнки, коли назустріч вигулькнув «бусик» з червоною цифрою «200» на лобовому склі. Це означало, що везуть до матері вбитого сина.
– Сьогодні в неділю в Мар’їнці та Красногорівці було гаряче,– каже ротний Дмитро,– маємо одного «двохсотого» й трьох «трьохсотих». Це вперше по нас гатили серед білого дня.
Ротний Діма – молодий дуже грамотний хлопець, однак і йому не збагнути з чого тут може заваритися каша. От він нещодавно одяг швейцарську пілотку, яка хлопцеві дуже личить і це спричинило перестрілку. Як? На тому боці, з ліска під териконами, де окопалися сепари, побачили його головний убір й подумали, що це американці вийшли на позиції — і ну лупашити по наших опорниках. Щодо недільного артнальоту, то йому важко відповісти, в чому причина війни посеред білого дня. Натомість його підлеглий з позивним "Європа" здогадується з якої причини та катавасія: мовляв він бачив в бінокль, як на російські позиції навідалися журналісти з камерами.
– Кажу вам: уся ота стрільба затіяна для того, аби кореспонденти мали що знімати, тобто задля картинки,– примружується на сонці, одягнений в тільняшку з хусткою-банданою на голові "Європа".
Стріляють у більшості з боку териконів. Отой, схожий на жіночі груди назвали «Сіськами», а оцей, схожий на спину рептилії, «Крокодилом». З них дуже зручно гатити по наших позиціях які переважно на околицях Мар’їнки. Буває з боку Олександрівки виїздить сепарський танк і починає стріляти по наших опорниках, а залітає і в село. Але частіше стріляють з териконів, які височіють над містом. От і зараз гримить над вишнями та черемхою… Коли я йду по вулиці, котра вся утопає у білому цвіті дерев, їх аромат раптом перебиває їдкий запах пороху, який доносить вітер з териконів.
Місцеві відчувають той запах, бачать звідкіля стріляють, і хто це робить, але кажуть, що то ЗСУ дратують сепарів, а ті нібито вже гатять у відповідь.
– А що ви від них хочете почути,– прояснює місцева мешканка і патріотка Аліна Коссе,– якщо у багатьох чоловіки, брати, куми на тому боці.
Наші гарячі голови пропонують піти і взяти терикони штурмом. Однак «Філін», який два місця тому тут воював, а тепер вже демобілізувався, вважає, що тільки людей покладемо марно під териконами, а бажаного не досягнемо. От якби раніше про це подумали, а тепер ворог врився в землю, тепер там суцільна лінія оборони, тоді як ми тримаємо фронт опорними пунктами. Отам ВОП (взводний опорний пункти), в іншому місці ще один… Зброя звісно набагато краща, ніж у 2014 році була у добровольців, навіть нову техніку мені вдалося побачити, однак скрізь не вистачає людей. А ще не вистачає того патріотичного піднесення, яке було два роки тому. Ні патріоти є, але трапляються і ті, хто пішов заробляти. От один такий трапився: працював до 2016 року в Росії, а коли туди не пустили, то підписав контракт із ЗСУ. Ні він воює, але одночасно жалкує, шо втратив добрий заробіток.
Місцеві навчилися не зважати на стрільбу. От зараз, коли гримить, жіночки, які розклали бутерброди на цямрині криниці, голосно сміються – чи то чаюють, чи причащаються оковитою за кілька сот метрів від лінії зіткнення. А ще вони говорять про «гуманітарку». Мовляв, щось давно її Ахметов не привозив. Її тут чекають навіть тоді, коли є можливість заробити на життя працею. Гуманітарна дармівщина, кажуть, як ніщо розбещує людей.
…Наступного дня, тобто першого травня зранку було тихо. Хлопці залізли на дах хати, у якій спали, щоб відремонтувати його. Напередодні під час обстрілу, осколок пробив шиферину й переламав крокву, отож потрібно було залатати дірку завбільшки як чотири чоловічі кулаки. Працювали на виду у ворога. З самого вершечку було видно терикони так добре, що, здається, до них можна було дістати рукою. Відповідно, і майстрів було видно. Справилися з роботою завидна, ще до стрільби. У надвечір’ї ж били зенітки, потім глухо заговорила «беха», врешті-решт кілька разів гахнуло, напевне, з міномета 82-го калібру. У цей час ми допомагали господині Аліні Коссе, яка нас прихистила, садити сад — аличу, айву, груші, яблуні… Пішли з городу лише тоді, коли близько «хлюпнуло» кілька куль, що вже втрачали силу.
… А вранці, перед тим, як рушити додому ми почули новину, що тоді, увечері, поранило двох цивільних. Бачите, війна не милує навіть тих, хто до неї призвичаївся.
