День Європи відзначається в Україні у третю суботу травня, починаючи з 2003 року. Зазвичай я, працюючи на різних державних посадах, активно долучалася до заходів, присвячених цьому дню.
Традиційно організовувались різноманітні концерти, молодіжні флеш-моби, наукові семінари та круглі столи – проводилась масова просвітницька робота. Тоді для мене стало очевидним, що для України саме європейський вектор розвитку є невідворотним. На той час таке сприйняття поставало досить важно, адже ненастанно нав’язувався постулат про «історичну приреченість єдиного спільного шляху з Росією», а відтак – статус «нейтральної держави» поставав як, фактично, безальтернативний.
Тогочасні політики, представники молоді, які мріяли подорожувати Європою, здобувати там освіту, виглядали скоріше як невиправні романтики. Розмови про те, що Україна має бути у складі Європейського союзу сприймалися як фантастичні оповідки…
Пам’ятаю мить, коли ми вперше відчули свою причетність до європейської сім’ї – це було під час Помаранчевої Революції. Але недалекоглядність тогочасного українського політикуму звела нанівець унікальну можливість швидкого поступу євроінтеграції.
Листопад 2013-ого. Режим Януковича був упевнений, що українці – мовчазна юрба, яка вже забула про свою європейську мрію. Проте, в лукавстві та блюзнірстві посіпаки переграли самі себе: в нас спрацювала історична пам'ять і незнищенний генетичний код, в якому закладена європейськість.
Доля надала ще один шанс, яким ми гідно скористалися. Після Революції Гідності нами за два роки здійснено стрибок відстанню у чверть століття, ми надолужуємо те, що мусило статися ще з набуттям Україною Незалежності.
Пишаюся, що є депутатом Верховної Ради восьмого скликання, якій вистачило політичної мужності й волі, навіть в умовах війни, прийняти закони, що дали «зелене світло» європейській мрії. Поза сумнівом, до кінця року ми матимемо безвізовий режим і шана романтикам початку 2000-х, які всі ці роки не втрачали віри!
Слава європейській Україні!
З Днем Європи!