Від початку російсько-терористичної агресії ми стали по-іншому сприймати уроки Другої світової війни. Немає жодної української родини, яку б не зачепили жахіття війни.
Ще з дитинства я пам’ятаю реакцію дорослих на будь-яку проблему: це все пусте, аби війни не було! Я впевнена, так говорили скрізь на теренах колишнього Союзу. І тоді нікому не могло на думку спасти, що за кілька десятиліть роль новітнього загарбника перебере на себе Росія, країна, яка впродовж останніх років намагається будь-що монополізувати Перемогу.
Кремлівські посіпаки з імперськими амбіціями прагнуть знівелювати внесок антифашистської коаліції у спільне подолання ворога. Чомусь у своїх «запальних» промовах вони поминають, наприклад, що терена України та Білорусі були повністю окуповані, вони ніколи не згадують Бабин та Дробицький Яри, вони «забули» про мільйони українців, яких знищували в концтаборах та відправляли на примусові роботи… Для них має значення лише «побєдоносная сила русского оружия», того самого «оружия», яким сьогодні вони не полишають намірів захопити Україну.
У Другій світовій нескорений дух, віра у справедливість, а головне – єдність перед спільним ворогом зробили, здавалося б, неможливе – зупинили чорну пошесть фашизму. І сьогодні для нас – українців ці принципи залишаються визначальними. День пам’яті і примирення ми відзначаємо разом з усією об’єднаною Європою – це значить, що ми відчули себе невід’ємною частиною єдиного цивілізаційного простору. Адже, поза сумнівом, Україна у своїй боротьбі з новітнім агресором не залишилась на самоті, ми відчуваємо величезну підтримку і міцне братнє плече.
Сьогодні Україна згадуватиме всіх, хто поклав свої життя на вівтар боротьби з фашизмом: і тих, хто був у лавах Червоної армії, і тих вояків, хто тримав українські залоги у лавах УПА.
Ми згадуємо наших звитяжців, які склали голови на фронтах новітньої війни, і молимося за всіх живих, хто зі зброєю в руках виборює українську незалежність і спокій всієї Європи.
Слава Україні!