Українські військові планують побудувати масштабну лінію оборони по всьому фронту, яка має зупинити просування російських військових на найнебезпечніших ділянках. Але будівництво вже критикують – військові експерти стверджують, що почали пізно і темпи будівництва повільні. Проте на кількох ділянках фронту фортифікації все ж таки звели, йдеться в репортажі Настоящего Времени.
У Харківській області, на кордоні між Україною та Росією, прикордонники вже кілька місяців активно будують не просто окопи чи бліндажі – ціле підземне місто з кілометрами підземних тунелів.
Фортифікації будуються на другій лінії оборони – копати на самому “нулі” неможливо. Але саме друга лінія, за задумом будівельників, і має стати рубежем, який зупинить масоване просування російської армії.
“Цей насип витримає пряме попадання 122-міліметрового міномета. Або 152 міліметри зі ствольної артилерії, – розповідає один з українських прикордонників. – Це елемент маскування особового складу. З одного кінця зайшов, з іншого вийшов, через кілька сотень метрів. Зверху противник не побачить, що відбувається під землею”.
Риттям підземних укріплень займається бригада “Сталевий кордон”. Підрозділ прикордонників встиг повоювати під Бахмутом і вже знає, навіщо і як копати.
“Ми були на бахмутському напрямку, там скільки міг, стільки і вкопався. Такого не було. Якби були б такі споруди, звичайно, було б набагато легше”, – кажуть прикордонники.
Уся лінія тунелів розділена на кілька секторів, є і вогневі позиції, і місця для особового складу. У цих тунелях облаштовано абсолютно все для зручного проживання. Наприклад, по всій лінії тунелів встановлені розетки, у підземній кухні є газові плити і бойлери. Солдатам підвозять воду, електрику дають генератори. А ще під землею обладнано туалет і навіть справжню лазню – з душем, парилкою і пральними машинами.
“Насамперед ми будуємо фортифікаційні споруди, щоб було безпечно для наших бійців. Також це безпечно і для місцевих жителів. Ми не розосереджуємо наш особовий склад по населених пунктах, щоб не наражати місцеве населення на небезпеку, – пояснюють прикордонники з бригади “Сталевий кордон”. – Ці споруди призначені і для відпочинку, і для ведення бою”.
Солдати розповідають: російська армія теж окопується. Ба більше, бетонує свої фортифікації. Кажуть, що залучають навіть техніку будівельних фірм, оскільки військові інженерні підрозділи не можуть впоратися з такими масштабами.
“Кажуть, що вони бетонуються. Але вони ж там у глибокому тилу. Біля нас вони не бетонуються, тому що хлопці постійно спостерігають за ними і заважають – ліквідують їхню техніку”, – розповідають прикордонники.
Українську лінію оборони солдати риють у кілька етапів. Спочатку – екскаватором. Дуже швидко, щоб не примелькатися противнику. Коли яма готова, у хід іде лопата. Траншеї риють глибокі, у повний зріст. Традиційно – з вигинами.
“Раптом ворог зайшов, якщо пряма лінія, то він легко влучить. Вигини є, я можу за вигин сховатися і стріляти”, – пояснюють бійці ЗСУ.
Потім перекрити деревом, зробити насип і облаштувати. На все це потрібен час. На цій ділянці фронту час був, і тепер солдати впевнені: тут їм вдасться зупинити потенційне просування противника. Чи вдається українським солдатам підготувати такі добре захищені лінії оборони по всій лінії фронту, не скаже ніхто, це закрита інформація. Але всі говорять про те, що додаткові лінії захисту зараз будуються по всій лінії фронту, десь більш успішно, десь менш.
Як пояснив ветеран бойових дій на Донбасі, український військовий аналітик Євген Дикий, зараз по всій лінії фронту будуються три лінії оборони – силами різних підрозділів і з різними можливостями.
За його словами, третю, найдальшу лінію оборони будують цивільні будівельні компанії. “Третя лінія – це там, де поки що абсолютно безпечно, і там відповідають за будівництво обласні військово-цивільні адміністрації, тобто взагалі не армія, а, по суті, цивільна влада. Друга лінія – це те, де щось уже може прилітати, туди вже жоден цивільний будівельник не їде, жодна компанія не ризикує працювати. І ось там копають уже самі військові, але копають у відносно спокійній обстановці, – пояснив він. – І, нарешті, те, що зовсім біля нулів – за це відповідають самі бригади, що воюють. Ось у них за спиною зона відповідальності в 10-12 кілометрів. Звісно, вони можуть туди залучати частину інженерних військ, але, загалом, відповідає за це сама піхота”.
Як розповів Євген Дикий, окрім небезпеки “прильотів”, на першій лінії оборони є інша об’єктивна причина, яка ускладнює будівництво укріплень – відсутність коштів. “Річ у тім, що коли ми 30 років скорочували свою армію, то першими завжди під ніж ішли саме інженерні частини, бо бульдозери, екскаватори, трактори розпродавалися як так зване надлишкове армійське майно. А ось тепер цього надлишкового вкрай не вистачає, – каже український військовий аналітик. – Тобто виходить, що в нас три нові лінії оборони, з них найслабша – це та, яка просто зараз уже на фронті, тому що її копають, на жаль, як і раніше, як це називалося, “два солдата из стройбата заменяют экскаватор”.
За словами експерта, в Авдіївці, поки вона не була окупована російськими військами, таких укріплень не було. “Там було те, що змогла накопати сама піхота. Колосальна різниця з Бахмутом там була в тому, що коли виходили з Бахмута, то ті, хто виходили, ті одразу й обкопувалися. Тут такого не було. Поки тримали Авдіївку, інші частини накопали нову лінію, тобто відходили реально на готові позиції. Але на такі позиції, які могла накопати саме сама піхота, – каже він. – Тобто це виключно земляні фортифікації з мінімумом дерева і побудовані здебільшого лопатами без серйозної техніки. Звичайно, це дається взнаки”.