Через місяць після початку контрнаступу України ЗСУ продовжують просуватися вперед, особливо у спробі повернути Бахмут, пише The Times.
Незважаючи на заколот найманців ПВК «Вагнер», поки що не сталося драматичних проривів, як деякі передбачали. Почасти це відображає зосередженість України не на захопленні території, а на зниженні потенціалу та на несподіваній завзятості Росії.
ЗС РФ виявляються набагато ефективнішими в обороні. Російська 58-а армія на півдні все ще залишається практично неушкодженою, а інші боєздатні частини утримуються як підкріплення на випадок, якщо українці зможуть прорвати оборону.
Відсутність «Вагнера» означає, що у ЗС РФ менше сил у резерві. Якщо Київ зможе спровокувати Москву на розгортання всіх чи деяких резервів, це позбавить російські збройні сили значної тактичної гнучкості. ЗСУ зможуть завдати удару в іншому місці.
Росія має «лінію Суровікіна» – це велика мережа траншей, мінних полів, колючого дроту, танкових пасток і вогневих позицій. Українцям вдавалося прорвати деякі зовнішні оборонні споруди, але вони боролися із основними укріпленнями. Були у ЗСУ втрати й у техніці, яка підходить для розчищення мінних полів. Звідси особливий інтерес до постачання касетних боєприпасів.
Росія стала краще керувати артилерією та координувати дії безпілотників із наземними пересуваннями. Вона активніше використовує свою повітряну міць. Гелікоптери Ка-52 «Алігатор» частіше застосовуються. Вони літають вдень і вночі, озброєні протитанковими ракетами із лазерним наведенням «Вихор».
ЗС РФ також використовують відносно нову зброю та обладнання: від теплового камуфляжу для бійців до модернізованих дронів-смертників «Ланцет». Використовуються авіабомби, що планують. Почала застосовуватися система постановки мін «Землеробство». Це дозволяє мінувати місцевість навіть за наступаючими військами.
Міни сьогодні стали великою підмогою в обороні. Щільність полів навіть вища, ніж передбачає доктрина.
Існує побоювання, що ЗАЕС заміновано. Але її підрив означав би, що Росія постраждає так само, як і Україна. Швидше за все це політичний гамбіт, спроба налякати українців і підштовхнути європейців до переговорів.
Є й національна військова культура. Росіяни демонструють особливу завзятість в обороні. Звісно, Москва не може сліпо розраховувати на бойовий дух своїх солдатів. Однак війська в окопах з меншою ймовірністю зламаються і втечуть, аніж на відкритій місцевості.
Є й найбільш зловісні методи утримати лінію фронту. Хоча наявність загороджувальних загонів не доведена, але чутки про їхнє існування, можливо, заохочуються урядом.
Але поки що контрнаступ знаходиться на ранній стадії. З 9 бригад 6 ще не розгорнуті. Цей наступ триватиме до кінця літа. Російська армія, можливо, перебуває у кращій формі, але вона все ще зазнає катастрофічних втрат, тоді як українці володіють ініціативою та визначають, де і як відбуватимуться бойові дії. Можливо, вони сподіваються на символічний успіх перед самітом НАТО у Вільнюсі. Але насправді вони націлені на серйозну перемогу, яка заспокоїть їхніх союзників та стривожить Путіна.
Справжні битви ще попереду.