Через п’ятнадцять років після російського вторгнення в Грузію та окупації грузинських регіонів Абхазії та Південної Осетії, аналітики в Тбілісі переконані, що безкарність Росії після вчинення цього акту агресії підштовхнула в 2014 році Москву до окупації Криму, а через вісім років – до повномасштабного вторгнення в Україну.
Про це пише Голос Америки.
Політолог Ніко Тоїдзе нагадує, що, незважаючи на офіційну підтримку з боку західних держав, а також на той факт, що бойові дії в 2008 році проходили виключно на території Грузії, Тбілісі все одно доводилося доводити на різних форумах, що саме Росія розпочала війну.
Водночас, констатує експерт, ця тема продовжувала обговорюватися і в західних ліберальних колах, так само як і питання про відповідальність Михайла Саакашвілі, який тоді займав посаду президента Грузії, за те, що сталося.
Більше того, зазначає Тоїдзе, розслідування спеціальної комісії ЄС, присвячене обставинам російсько-грузинської війни 2008 року під керівництвом швейцарського дипломата Хайді Тальявіні, також не дало відповіді на питання про відповідальність за початок конфлікту.
Незважаючи на те, що грузинські війська не перетинали російський кордон, нагадує Тоїдзе, у доповіді йдеться про «провокації» обох сторін, які нібито передували війні.
«Лише після вторгнення Росії в Україну відпали всі питання у зв’язку з тим, хто був ініціатором російсько-грузинської війни. Але навіть держави, які вже тоді були переконані, що війну розпочала Росія, реально не стали з цього робити проблеми… В результаті п’янке почуття вседозволеності розв’язало Путіну руки стосовно України», – каже експерт.
Георгій Мчедлішвілі з Університету Європи погоджується з тим, що у світі дізналися про сутність путінської Росії в проміжку між 2008 і 2022 роками. Експерт зазначає, що в 2008 році, незважаючи на мюнхенську промову Путіна, Росію все ж таки сприймали як європейську державу, якій потрібно допомогти в демократизації.
«Лише поступово на Заході стали розуміти, що ні керівництво, ні суспільство Росії не збирається ставати частиною західного світу, – навпаки, путінський режим обрав антизахідну риторику як головну основу свого рейтингу. А агресія 24-го лютого 2022 року проти України, з її брутальним веденням війни, масовим руйнуванням інфраструктури та людськими жертвами, вже остаточно виключила всі сумніви. Плюс Україна знаходиться надто близько від східноєвропейських членів НАТО і ЄС, тому і з суто прагматичного погляду західним державам треба було “ворушитися” і не вигадувати виправдань своїй бездіяльності, як вони це із задоволенням робили під час та після війни 2008 року», – наголошує Мчедлішвілі.
Експерти відзначають правові оцінки дій Росії в Грузії, які з’явилися через роки після війни. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у Страсбурзі у справі про серпневу війну від 21 січня 2021 року йдеться, що Російська Федерація як держава, яка здійснює окупацію та ефективний контроль у грузинських регіонах Абхазія та Цхінвалі / Південна Осетія, несе відповідальність за порушення низки положень та статей Європейської конвенції про права людини під час серпневої війни 2008 року та в період подальшої окупації територій Грузії.
Про російську окупацію йдеться у рішенні у справі про війну 2008 року Міжнародного кримінального суду в Гаазі. У 2022 році МКС видав ордери на арешт трьох цхінвальських сепаратистів, звинувачених у скоєнні військових злочинів у ході російсько-грузинської війни. Четвертий обвинувачений – генерал-майор ВДВ Росії В’ячеслав Борисов, котрий «як вважається, навмисно сприяв деяким із цих злочинів». Ордер на арешт Борисова не був затребуваний через його смерть.
У серпні 2008 року, за грузинськими даними, з грузинської сторони загинуло 412 осіб, із них 169 військових; поранення отримали 1747 осіб. 130 000 чоловік були змушені залишити свої будинки. Внаслідок російської інтервенції було зруйновано 35 000 житлових будинків та 53 сіл. Росія окупувала 125 грузинських сіл.
Політолог із Грузинського фонду стратегічних та міжнародних досліджень Каха Гоголашвілі вважає, що, незважаючи на тепер уже офіційне визнання Росії країною-агресором, щодо відновлення територіальної цілісності Грузії за п’ятнадцять років прогресу «нема й не було».
За словами політолога, відмінність між урядом екс-президента Михайла Саакашвілі та нинішньою партією влади «Грузинської мрії» полягає в тому, що за Саакашвілі, паралельно з допущеними «чисельними» помилками, керівництво країни «шукало шляхів для вирішення питання окупації». А нинішній уряд Грузії, зазначає Гоголашвілі, прийняв ситуацію як даність і практично не приділяє уваги цій проблемі. Більше того, каже експерт, критика Росії «цілком зникла» з риторики влади, натомість почастішали випади на адресу західних партнерів Грузії.
«Женевські переговори за участю Тбілісі, Москви, Сухумі, Цхінвалі та міжнародних представників результатів не приносять і єдине, що поки що працює, це політика невизнання окупованих регіонів Грузії, яка ефективна лише завдяки підтримці США та Євросоюзу, грузинська влада до цього непричетна», – наголосив Гоголашвілі.
Експерт пояснює відсутність у «Грузинської мрії» інтересу до проблеми відновлення територіальної цілісності країни «неформальним правлінням» у Грузії. Зокрема, він має на увазі засновника правлячої партії мільярдера Бідзіну Іванішвілі, якого опоненти звинувачують у тому, що незважаючи на звільнення з політики два роки тому, він продовжує керувати державою.
«На жаль, Іванішвілі не бачить різницю між західними цінностями та російською безпринципністю. Він пострадянський бізнесмен, і для нього економічний прибуток важливіший за територіальну цілісність. Мабуть, він готовий нею пожертвувати, як і євроатлантичними прагненнями грузинського народу, якщо цього вимагає бізнес-партнер, тобто Росія. Принаймні всі дії «Грузинської мрії» на користь цього аргументу. Грузія зменшує темпи реформ, віддаляється від НАТО і ЄС, критика офіційного Тбілісі на адресу стратегічних партнерів все різкіша, при тому, що країна-окупант Росія поза критикою влади. Цікаво, що натомість такої лояльності «Грузинська мрія» не отримує нічого, окрім економічного прибутку: справді, ВВП зростає за рік на десять відсотків. Але в Цхінвалі та Абхазії за цей час етнічних грузинів позбавляють практично всіх прав, не видають місцеві документи, забороняють навчання рідною мовою, шляхом незаконної бордеризації захоплюють нові території підконтрольні Тбілісі тощо. Іншими словами, проблема в тому, що сьогодні в Грузії рішення ухвалюються не відповідно до інтересів держави, а відповідно до інтересів однієї людини», – зазначає експерт.
Гоголашвілі вважає, що політика поступок Росії з боку «Грузинської мрії» негативно вплине на шанси відновлення територіальної цілісності Грузії, якщо така можливість з’явиться, наприклад, із перемогою України у нинішній війні.
«Відсутність солідарності з Україною, невиразна позиція щодо російської агресії, все це поступово звільняє партнерів від зобов’язань боротися за відновлення територіальної цілісності Грузії, витрачати ресурси на переговори, адже якщо для Грузії це не першочергово, ніхто не робитиме зусиль для звільнення», – переконаний Гоголашвілі.
Нагадаємо, що в результаті російсько-грузинської війни Росія у 2008 році визнала незалежність двох грузинських регіонів – Абхазії та Південної Осетії – та перекинула додаткові війська та озброєння на свої військові бази на цих територіях. Усі держави світу – за винятком Венесуели, Нікарагуа, Науру та Сирії – розглядають ці регіони як територію Грузії, яка знаходиться під російською окупацією.