Російський глава Криму Сергій Аксьонов (за документами – Аксенов) стверджує, що на півострові розпочали зведення фортифікаційних споруд на кордоні… з Херсонською областю – тією самою Херсонською областю, яка, з погляду російського законодавства, є таким самим «суб’єктом федерації», як і сам Крим. Але, здається, навіть сам Аксьонов у це вже не вірить, оскільки запевняє, що окопи та рови на кордонах між двома «суб’єктами федерації» забезпечать кримчанам безпеку.
Російський губернатор Севастополя Михайло Развожаєв запевняє, що вдалося запобігти атаці безпілотників на Балаклавську ТЕС. Наскільки правдивою є інформація чиновника окупаційної адміністрації, ми не дізнаємося. Але очевидно одне – Розвожаєв почувається очільником прифронтової території та не збирається приховувати це від населення.
Коли Росія в 2014 році окупувала Крим, це відбувалося під гаслами «сакральності» та «безпеки». Нібито Крим – це така особлива територія, яка нібито «подарована» Україні колишнім першим секретарем ЦК КПРС Микитою Хрущовим, а насправді – невід’ємна частина «російської цивілізації», і тому має бути з Росією назавжди.
Але сумнівність цих тверджень була викрита самим Путіним, коли він ухвалив рішення ще й про анексію Херсонської, Донецької, Луганської та Запорізької областей України.
Стало очевидним, що «сакральність» – лише жалюгідне виправдання. Тому що чотири українські регіони, які вирішили після фейкових «референдумів» вписати до російської конституції, ніхто нікому не «дарував». Виявилося, що «сакральна» територія – це просто територія, яку можуть захопити російські війська. І, певен, жодної особливої різниці між Кримом, Донбасом та півднем України немає і бути не може.
Думаю, якби українські війська не звільнили б територію Харківської області, то був би вигаданий ще один «суб’єкт федерації» і пропагандисти говорили б уже, щоправда, не про «сакральність», а про «безпеку» та «мирне життя».
Але, як бачимо, захоплення зовсім не обіцяє жодної безпеки – викрито ще один російський пропагандистський міф! До окупації Крим справді був мирним українським регіоном. Мирним українським курортним регіоном, до речі. У Криму всім були раді. На адміністративних кордонах Криму нікому й на думку не спадало рити окопи. Система протиповітряної оборони існувала, скоріше, як музейний атрибут, а не як інструмент для відбиття атак. Молодих кримчан ніхто не закликав до армії, щоб перетворити їх на «гарматне м’ясо» для задоволення амбіцій диктатора. Путівники по Криму видавалися різними мовами світу. Українська туристична група змінювала у Судацькій фортеці групу з Росії чи Польщі… Це й була безпека…
Окупація Криму принесла півострову війну та страх і стала першою сторінкою майбутньої війни проти всієї України. Крим, схоже, зовсім не був для Путіна «сакральним», і він зовсім не прагнув зробити його безпечним. Крим, упевнений, просто став першою жертвою відродженого російського мілітаризму.