Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан пройшов шлях від ліберального політика, який закликав до виведення радянських військ, до одного з найближчих партнерів Кремля в ЄС. Його політична трансформація відбувалася поступово та супроводжувалася зміною ідеології та зовнішньополітичного курсу.
Про це пише Politico.
У 1989 році під час перепоховання прем’єр-міністра Імре Надя, який очолював угорське повстання 1956 року, Орбан публічно закликав до виведення радянських військ з Угорщини. Він заявляв, що країна здатна покласти край комуністичній диктатурі та домогтися вільних виборів.
На початку 1990-х Орбан був одним із лідерів партії Fidesz, яка тоді об’єднувала антикомуністичних студентів і інтелектуалів. У 1990 році він очолив партію та поступово встановив над нею повний контроль. У 1994 році Fidesz змінила ідеологію з ліберальної на національно-консервативну, після чого частина членів залишила політичну силу.
Після першого терміну на посаді прем’єра наприкінці 1990-х Орбан провів вісім років в опозиції. У цей період він намагався блокувати роботу парламенту та протидіяти тодішньому уряду.
Повернувшися до влади у 2010 році, Орбан ініціював зміни до конституції та законодавства, які послабили систему стримувань і противаг, вплинули на незалежність судової влади і медіа, а також змінили виборчі правила.
Поворот до зближення з Росією відбувався поступово. У 2014 році Орбан підписав угоду з Кремлем щодо кредиту на розширення атомної електростанції “Пакш II”. Пізніше він заявив про намір будувати в Угорщині “неліберальну державу”, посилаючись на Росію як на приклад.
У наступні роки уряд Угорщини розвивав політику “східного відкриття”, зокрема зміцнюючи відносини з Росією, Китаєм і Туреччиною.
На тлі повномасштабної війни Росії проти України прем’єр Угорщини став одним із ключових партнерів російського диктатора Володимира Путіна у Європі. Зокрема, напередодні виборів в Угорщині він заблокував пакет фінансової допомоги ЄС Україні обсягом 90 мільярдів євро.
Також угорський міністр закордонних справ пояснював передачу конфіденційної інформації до Кремля неофіційними каналами.
Водночас Орбан регулярно критикує політику ЄС і позиціює Угорщину як державу, що перебуває під тиском зовнішніх сил. У своїх заявах він порівнює вплив Брюсселя з попереднім впливом Москви.
Аналітики пов’язують політичну трансформацію Орбана з прагненням до влади та зміною політичної кон’юнктури. Зокрема, він орієнтувався на консервативні сили, які давали більше можливостей для посилення контролю та електоральної підтримки.