Є історії, які не потрібно вигадувати – вони вже написані життям.
Коли поруч у строю стоїть не просто побратим, а рідна людина – це інший рівень відповідальності. Інша сила. Коли для порозуміння достатньо одного погляду – без слів.
Це – історія батька та сина, які боронять Україну в лавах 120-ї окремої бригади ТрО.
Сім’я у строю
У війську кажуть: підрозділ – це сім’я.
Для Олександра та Андрія це не метафора, а буквальна реальність.
Батько і син служать пліч-о-пліч, поєднуючи бойовий досвід ветерана та енергію нового покоління.
Олександр із позивним «Хохол» – у строю з перших днів повномасштабного вторгнення. За його плечима – бої на Донбасі, складні виходи на Харківщині: Стариця, Вовчанськ. Його мотивація завжди була простою і незмінною – захистити родину.
Андрій мобілізувався на початку 2025 року. Батько зробив усе, щоб син потрапив до його підрозділу – не через привілеї, а щоб передати головне: досвід виживання на лінії бойового зіткнення.
Позивний для нього обрали швидко:
– Будеш «Хохол-молодший».
Іспит війною
Опанувавши саперну справу, Андрій вже за кілька місяців виконував бойові завдання на складних ділянках Вовчанського напрямку.
Літо 2025 року стало справжнім випробуванням.
Нескінченні виходи на мінування – під постійним наглядом ворожих дронів. Важке небо, що не дозволяє вийти з позицій. Дні, проведені в укриттях.
«Коли вибратись було майже неможливо через “брудне небо”, доводилося сидіти в укриттях по кілька днів і відстрілювати ворога. А вони лізуть і лізуть. І дрони постійно дзижчать над головою», – згадує Андрій.
Батько бачив, як змінюється син.
Зникала юнацька легковажність. Замість неї з’являлася твердість – та сама «військова костинка».
Андрій здобув повагу підрозділу не через батька, а через власні дії. Через витримку. Через надійність.
Сьогодні він воїн, який живе за простим принципом:
«Ніхто не кине. Ніхто не відступить».
Батьківська правда
«Як батько, я взагалі не хотів би, щоб син служив. Він – моя кровинка, і завжди залишиться дитиною. Але як чоловік розумію: захист свого — це справа честі. Тому зробив усе, щоб його тут прийняли як свого», – каже Олександр.
Нова війна – нові ролі
Після переформування батальйону в батальйон безпілотних систем їхня служба змінилася.
Олександр координує забезпечення підрозділу.
Андрій працює з безпілотними системами та займається логістикою в зоні активних бойових дій.
Тепер вони воюють інакше – технологічно.
Дрони замінюють цілі групи піхоти.
Дистанційне мінування.
Доставка вантажів під обстрілами.
Їхня спільна робота – це баланс досвіду і швидких рішень. Розсудливості та рішучості.
Кожен успішний вихід наземної платформи, яка витримала удар і повернулася, – це їхня особиста перемога.
Чекати двох
Вони знають, заради чого все це.
Вдома їх чекає дружина і мати – жінка, яка щодня чекає з фронту одразу двох найдорожчих людей.
І кожне виконане завдання наближає момент цієї зустрічі.