Новини

        “Мій рекорд – 3 хвилини 16 секунд”. Ексклюзивні деталі роботи бойового водолаза ССО

        20 Листопада 2026 20:22

        Соціальна реклама

        «Бандерас»: «Майже вісім годин у крижаній воді, половина з них – у повній темряві. Зверху – дрони, під водою – сітки, попереду – замінований берег…»

        Коли над головою висять ворожі безпілотники, а в балоні закінчується кисень, вирішальною стає не лише фізична витривалість, а й залізна витримка. Для бійців Сил спеціальних операцій такі умови – не сценарій гостросюжетного фільму, а буденна робота. Замість кіношної романтики тут – тисячі годин підготовки, де вчать приборкувати страх, досконало знати спорядження та покладатися на побратимів.

        Як не піддатися паніці під водою, навіщо плавцю котушка з мотузкою та два титанові ножі й у чому українські військові вже дають фору американським «морським котикам» — відверто розповів оператор-водолаз 73-го морського центру ССО на позивний «Бандерас».

        – Ким ти був у цивільному житті до того, як одягнув гідрокостюм бойового плавця? І як ти опинився в Силах спеціальних операцій?

        – Вода завжди була мені близькою, я постійно проводив час біля річок, озер, на морі. Для мене служба в 73-му центрі стала можливістю перетворити власне захоплення плаванням на професію – серйозно покращити й розвинути свої навички.

        – Як пояснити простими словами людині, далекій від армії: хто такий бойовий водолаз ССО і в чому головна складність його роботи?

        – Це одна з найскладніших військових професій. Ходити по суші й дихати звичайним повітрям – просто. А ось під водою ти потрапляєш в інше, доволі агресивне середовище, до якого організм і психіка мусять довго адаптуватися.

        Підготовка має кілька рівнів. Перший етап – психологічна та фізична адаптація. Тобі створюють штучні стресові умови. Наприклад, завдання: проплисти 500 метрів на поверхні у напівмасці, з трубкою та ластами. Здається, дистанція невелика, зараз для мене це дрібниця, але на старті вона тягнеться вічність. Увесь цей час поруч пливуть інструктори, які постійно заважають: притоплюють тебе, зривають маску, знімають ласти. Твоє завдання – не піддатися паніці, зберегти холодний розум, під водою знайти своє спорядження, одягнути його і йти далі.

        Тільки після цього починається робота з апаратами – спочатку на відкритій схемі дихання, де людина вчиться саме дихати під водою, а не просто затримувати повітря. Паралельно вивчаються правила безпеки та чіткий розподіл обов’язків у групі, де кожен відповідає за свій сектор.

        Штатна група ССО складається з фахівців різних напрямків. Боєць передусім є оператором – медиком, зв’язківцем, фахівцем з озброєння чи інженерної справи. Спочатку ти маєш опанувати свою основну військову спеціальність, а вже паралельно або після проходження базової підготовки вивчитися на водолаза. Тільки коли ти підтвердив обидві кваліфікації, ти стаєш на штатну посаду й допускаєшся до виконання бойових завдань.

        Про дрони, буксири і міни

        – Який спектр завдань виконують бойові плавці і як змінилася ваша робота з появою великої кількості безпілотників?

        – Наше завдання – непомітно зайти, зробити роботу і так само тихо вийти. Наприклад, провести дорозвідку узбережжя перед висадкою основного десанту: дійти під водою до берега, вийти, усе ретельно оглянути, переконатися в безпеці й лише тоді дати сигнал на початок операції.

        Раніше з цим було дещо простіше. Ми могли підійти на швидкісних човнах на безпечну відстань – скажімо, за чотири кілометри до ворожого берега, звідти десантуватися у воду і спокійно пройти цю дистанцію на глибині. Зараз, коли небо постійно контролюють дрони, підійти човном на таку відстань непоміченими практично нереально. Точка висадки відсунулася значно далі, а отже, дистанція під водою і час перебування плавця в крижаній воді суттєво зросли.

        – Для таких дистанцій ви використовуєте підводні буксирувальники? Наскільки вони вирішують задачу?

        – Вони вирішують усе. Більшість дистанцій, які закладаються під наші операції, пройти суто на ластах фізично вкрай важко та нераціонально. І головне: коли ти йдеш на буксирі, ти не витрачаєш сили на гребки, дихаєш спокійніше і економиш кисень, що дозволяє зайти значно далі.

        – А якщо завдання диверсійне: скільки прилипаючих мін бере із собою оператор, і скільки вони важать?

        – Зазвичай боєць бере дві міни, у кожній – по кілька кілограмів тротилу. Поки ти йдеш із ними по суші до води, це реально важко. Але конструктивно вони мають пінопластові елементи, що дає нейтральну плавучість. Щойно занурюєшся у воду – їхня вага зникає.

        Про костюм з електропідігрівом та два ножі

        – Коли цивільні чують про бойових плавців, вони уявляють кіно про «морських котиків». Де в цьому образі найбільша неправда?

        – Прямої брехні немає – сучасне спорядження та інструменти дійсно виглядають ефектно. Романтизують радше легкість процесу. У житті, особливо в холодну пору року, спорядження набагато більше, і кожен кілограм ти тягнеш на собі. Коли годинами працюєш у холодній воді, твоя спина точно не скаже тобі «дякую».

        – Чим відрізняється зимовий комплект від літнього і як вдається не замерзнути за кілька годин під водою?

        – Передусім вагою та утепленням. Взимку ми використовуємо гідрокостюми сухого типу, куди не потрапляє вода, а під них одягаємо утеплювачі. Зараз ми вже дійшли до того рівня, що маємо костюми з електропідігрівом. Це рятує корпус, але кінцівки рук і ніг усе одно сильно мерзнуть.

        Тут доводиться шукати компроміс. Наприклад, у 7-міліметрових неопренових рукавицях тепліше, але втрачається чутливість пальців – ти не можеш нормально працювати зі зброєю чи дрібними механізмами. Тому взимку я обираю 5 міліметрів: пальці мерзнуть, доводиться терпіти, зате зберігається моторика.

        – Скільки часу займає збір перед виходом, і чи може водолаз спорядитися сам?

        – У літньому варіанті 10 хвилин вистачає з головою – і ти вже з ластами в руках готовий заходити у воду. На тренуваннях ми обов’язково відпрацьовуємо навичку одягатися та знімати спорядження повністю самостійно, без сторонньої допомоги. У критичній ситуації під водою поруч може нікого не виявитися, і ти маєш розраховувати лише на себе. Але в бойових умовах ми завжди працюємо в парах, тому перевірити й допомогти спорядитися напарнику – це залізне правило.

        – Чим взагалі споряджають бойових водолазів ССО?

        – Головним елементом є дихальний апарат, без якого виконання завдань неможливе. Він складається з корпусу, манометра для контролю запасу кисню, трубок вдоху-видоху та клапанної коробки, яку постійно тримають у зубах. Кріпиться він спереду за допомогою підвісної системи через шию та пояс, або розміщується ззаду. На відміну від відкритих схем дихання, тут вдих робиться з кисневого балона, а видих іде в легеневий мішок — завдяки цьому немає бульбашок і можна непомітно працювати на закритих територіях, наприклад, у порту.

        Для навігації бійці використовують основну навігаційну панель на носіях та додатковий наручний компас. Захист від температури води та тиску забезпечують неопренові костюми різного міліметражу, які бувають із закритою або відкритою порою. Костюми з відкритою порою краще тримають теплообмін, але через каучукову основу їх складніше одягати на сухе тіло, тому використовують мильні розчини. Якщо застосовується костюм сухого типу, до спеціального конектора приєднують балон для підкачки повітря, щоб костюм не обтискав тіло під тиском і було тепліше.

        Для пересування під водою використовують ласти, адже водолази не плавають, а ходять на ластах. Для виходу на берег одягають 5-міліметрові неопренові ботики з жорсткою підошвою або ж берці «Магнум», які фіксують гомілкостоп, мають люверси для швидкого відведення води та захищають ноги від болю при підйомі драбиною під час завдань. Загальна вартість такого комплекту спорядження на одного водолаза становить близько 100 тисяч доларів.

        – Чи є річ, без якої ти принципово не зайдеш у воду?

        – Ніж. У мене він звичайний титановий, який кріпиться на нозі. Але був випадок, коли ми натрапили під водою на загородження – сітки, які виставив ворог, бо рибалок там давно не було. Коли заплутався в них, дотягнутися рукою до ноги виявилося вкрай складно. Після того випадку ми почали чіпляти додаткові маленькі ножі на руку, щоб мати миттєвий доступ.

        Про рекорди під водою і стрибки з гелікоптера

        – Чи бували моменти, коли інстинкт підказував, що треба негайно спливати, але ти мусив продовжувати роботу?

        – Так, траплялися ситуації, коли повітря майже закінчувалося. Це не помилка планування, а фізіологія в екстремальних умовах: крижана вода і велика дистанція. Головне – зберігати холодний спокій. Оскільки ми працюємо в темну пору доби, це грає нам на руку: максимально тихо підіймаєшся на поверхню і по воді виходиш у точку евакуації.

        – Які у вас нормативи на затримку дихання під водою?

        – Офіційний норматив – 2 хвилини 30 секунд. Усе, що вище, – це вже особисті досягнення для себе і планка для побратимів. Мій рекорд – 3 хвилини 16 секунд.

        – Що у вашій роботі ти назвав би психологічно найважчим?

        – Момент переходу з одного середовища в інше. Під водою все зрозуміло, там багато що залежить від твоєї техніки. А от коли ти готуєшся виходити з води на вороже узбережжя – вмикається максимальна концентрація і зовсім інший рівень стресу.

        – Окремий елемент – десантування у воду з гелікоптера. Що там найскладніше?

        – Для більшості людей найважче просто змусити себе відштовхнутися від борту. Технічно ж наші пілоти – аси, вони здатні утримувати машину на висоті 3 метри над водою. Мій максимум був стрибок із 9 метрів, коли погода не дозволяла борту знизитися. Але це виняток: у таких випадках ми стрибаємо без важкого водолазного спорядження, щоб не пошкодити апаратуру й не травмуватися при ударі о воду.

        Про «морських котиків» і підводну дуель

        – Чи порівнював ти нашу систему підготовки з американськими Navy SEALs – «морськими котиками»?

        – Їхня підготовка об’єктивно жорсткіша й триває довше. Там діє принцип нульової толерантності до помилок: не впорався – вилетів. У нас підхід трохи інший: ми не закриваємо очі на промахи, але даємо кандидату можливість повторити вправу вдруге чи втретє. Наше завдання – адаптувати людину, довести дії до автоматизму, щоб у реальному бою вона не зловила паніку, яка коштуватиме життя всій групі. А от у плані реального бойового застосування в сучасній війні ми вже багато в чому обійшли колег.

        – Уявімо кіношний сценарій: ваша група йде під водою і раптом натрапляє на бойових водолазів противника. Що відбудеться?

        – Чесно скажу: у такій ситуації я не бував і сподіваюся, що не доведеться. Але якщо таке колись станеться – виграє той, хто першим помітить ворога.

        – Наостанок: що б ти сказав молодому хлопцю, який зараз читає це інтерв’ю, надихається, але вагається, чи потягне такий виклик?

        – Потрапити до 73-го морського центру спеціальних операцій – це дійсно серйозний челендж для будь-кого. Тобі не обов’язково приходити сюди вже готовим суперменом. Головне – мати характер, любов до води й готовність працювати над собою. Усьому іншому – від затримки дихання до нічних виходів на ворожий берег – тебе навчать інструктори з реальним бойовим досвідом. Якщо ти шукаєш не просто службу, а справу, якою пишатимешся все життя, – спробуй.

        Переходь на портал ССО, знаходь свій напрямок, підрозділ, посаду, заповнюй анкету і працюй разом із найкращими! А якщо ти готовий стати частиною саме підводної еліти – відкривай пряме посилання на посаду водолаза.


        Реклама
        Реклама

        ТОП-новини

        Останні новини

        усі новини
        Соціальна реклама
        Azov