Збройні сили України завдали великої оперативної поразки Росії, відвоювавши у стрімкому контрнаступі майже всю Харківську область, йдеться у щоденному зведенні американського Інституту вивчення війни (ISW). Як розвивалися події, що закінчилися тяжкою поразкою російської армії?
За шість днів наступу українські війська повністю ліквідували Ізюмський виступ, що нависав над Харковом і Донбасом, і витіснили російські частини на сході за береги Оскола, а на півночі – за державний кордон. “Взяття Україною Ізюма поклало край перспективам досягнення Росією заявлених цілей у Донецькій області”, – вважають в ISW.
“Нинішній контрнаступ не покладе край війні. Рано чи пізно він завершиться, а Росії вдасться вибудувати оборону – і навіть, можливо, розпочати локальні контратаки. Війна, швидше за все, триватиме до 2023 року. Однак Україна переламала хід конфлікту і взяла ініціативу у свої руки. Тепер Київ може нав’язувати Москві місця та характер битв”, – йдеться у щоденній доповіді інституту.
З весни і досі російські війська штурмують у лоб сильні укріпрайони на Донбасі. Акцент зроблено на велику кількісну перевагу в артилерії та дії фінансово мотивованих професіоналів із приватних військових компаній. Але і ця тактика забуксувала.
Останнім великим успіхом російських сил стало взяття Сєвєродонецька та Лисичанська наприкінці червня – на початку липня. З того часу суттєво просунутися на Донбасі Росії не вдавалося.
Ще з літа почали з’являтися повідомлення про майбутній великий наступ української армії на півдні. Багато військових аналітиків вказували на вразливе становище російських угруповань у Херсоні та на криворізькому напрямку, що знаходяться на правому березі Дніпра, можливість перерізати їм шляхи постачання з подальшим оточенням та ліквідацією.
Дії українського командування на південному фронті цілком вкладалися у цю картину. Українські військові підтягували підкріплення, провели серію локальних наступальних операцій, зайняли плацдарм на лівому березі річки Інгулець, мости через Дніпро стали методично знищувати нещодавно отриманими американськими “Хаймарсами” – і незабаром вивели їх із ладу. Регулярно завдавалися ударів по військових об’єктах у тилу російських військ, а з середини серпня потужні вибухи почалися і в анексованому Криму.
Російське командування Півдні діяло обережно. Незважаючи на перекидання туди значної частини сил із Донбасу та новосформованих підрозділів, воно не поспішало переправляти їх на правий берег Дніпра та вводити у бій.
З одного боку, українські атаки вдавалося відбивати й наявними силами. З іншого боку – у разі різкої активізації бойових дій проблема постачання тільки посилилася б.
Про можливість завдання основного удару не на півдні, а на півночі проросійські паблики писали ще як мінімум за тиждень до початку українського наступу. Автори вказували на зосередження досить великих з’єднань противника в Харківській області, хоча про якесь величезне угруповання не йшлося.
Як розвивалися події під Харковом
Вранці 6 вересня українські війська завдали потужного удару в районі Балаклії – міста на південний схід від Харкова. Атаки йшли з трьох напрямків – один з півдня від Балаклії та два з півночі. Оборону було швидко прорвано, ЗСУ охопили місто півкільцем, перерізали головні дороги і, не витрачаючи часу на штурм, почали швидко просуватися на схід.
Південна група прориву зайняла позиції на південний схід від Балаклії та зупинилася для відраження можливого контрудара; північна просунулася трохи далі, а найпівнічніша рвонула вздовж шосе у напрямку Шевченкового та Куп’янська.
У ході наступу ЗСУ діяли за класичною схемою: мобільні штурмові групи проривали оборону, потім підтягувалися основні бронетанкові підрозділи, беручи під контроль та розширюючи звільнену зону, вперед запускалися диверсійно-розвідувальні групи. Натрапивши на опір, вони відходили, і відразу в бій знову вступали групи прориву.
Українські війська намагалися обминати російські укріпрайони, залишаючи їх в оточенні. Взаємодія російських сил була порушена, невеликі котли утворювалися один за одним, відходити вже не було куди.
За відсутності директив Кремля і верховного головнокомандування, яке того дня спостерігало за навчаннями на Далекому Сході, проросійські блогери, воєнкори та ЗМІ реагували на те, що відбувалося в міру своєї витримки. “У Балаклії пекло!” – панікували одні. “Паніки немає” – заспокоювали інші.
В цей час ситуація навколо Балаклії вже не мала жодного значення. Українські частини на північ від міста швидко просувалися, протягом доби вони блокували Шевченкове – важливий населений пункт на перехресті доріг, а вже 8 вересня стояли на підступах до Куп’янська.
Втрата цього міста означала для російського угруповання під Ізюмом припинення постачання, яке йшло туди залізничними гілками з Білгорода через Вовчанськ і з Россоші через Валуйки.
Далі все стрімко розвивалося. Російські воєнкори повідомляли про термінове перекидання резервів під Куп’янськ та Ізюм з метою не допустити прориву супротивника. Українські частини тим часом знищили міст у Куп’янську, що з’єднує його західну та східну частини, блокували місто та повернули на південь, вздовж Оскольського водосховища, у бік Ізюму. Міст через річку біля села Сенькове було взято, інший розбитий.
Інша штурмова група ЗСУ розгорнулася на північ і теж стала швидко просуватися шосе у бік селища Дворічне. Стало ясно, що лінії постачання зберегти не вдасться.
Одночасно розпочався (або був позначений) наступ українських військ з півдня на Лиман. Якби російські війська втратили і його, Ізюмське угруповання опинилося в повному оточенні.
Імовірно, рішення про відведення особового складу Ізюмського угруповання було ухвалено вже в ніч проти 10 вересня. Ішли у бік Луганської області, здебільшого без нічого, кинувши несправну техніку та боєприпаси. Зважаючи на те, що нічого не підірвали перед відходом, відступати довелося дуже швидко.
Українські війська вийшли до державного кордону із Росією. Намагатися утримати захоплені території на півночі Харківської області сенсу російським військам уже не було.
Над звільненими населеними пунктами піднято українські прапори. Місцями продовжуються зачистки території, а десь уже працюють українські слідчі та військова поліція.
Нова лінія фронту проходить річкою Оскол.
Російській армії доведеться використовувати іншу рокадну дорогу (вздовж лінії фронту в глибині) для постачання Луганського угруповання.
Масштаби втрат особового складу, техніки та озброєння російської армії ще належить оцінити. Очевидно, що вийти з-під ударів українських військ вдалося не всім.
Уряд США розглядає можливість передачі Києву бойових машин піхоти та основних бойових танків західного зразка, пише Süddeutsche Zeitung.
“Успіхи українських військ мають серйозні наслідки для всієї російської операції. Більшість сил в Україні, швидше за все, змушена віддавати пріоритет термінової організації оборони, вважає британська розвідка. – І без того невисока довіра військ до вищого військового керівництва Росії, ймовірно, ще більше погіршиться “.