Нам (мені, Юрію Щляхті і нашому приятелеві Максимові) сказали:"Хлопцям потрібні вітаміни".
Ми поїхали на "Перший кілометр", купили дещо.
Бо не з порожніми ж руками вирушати в гості, в один із підрозділів батальону, що зараз охороняє важлививй міст.
Хлопці живуть у наметі.
До цього вони нюхали порох у донецьких степах, а тепер повернулися. Дехто називає це відпочинком, але охорона – це не менш напружена робота ніж бойові вилазки.
От неподалік біля Чугуєва обстріляли наших. Тепер їхні колеги прочісують кукурудзу й соняшник. За ці дні "слобожанці" потихеньку-помаленьку налагодили побут. Спостерігаючи за тим, як вони рубають дрова для багаття, на якому варитимуть нашу картоплю, підмітають "подвір'я" біля намеита, мимохіть приходиш до думки, що наша армія непереможна.
Адже десь в лісосмузі чи посеред поля наші вояки в наметі миттєво налагоджують життя. Відбиваються від комарів, мужньо переносять дощові дні, стелять сіно, аби роззутися й вже по-чистому добратися до постелі, прикрашають житло національною символікою. Козацька нація знає не лише як виживати, а і як принести цивілізацію навіть в дику війну.