Є люди, які завжди опиняються в потрібному місці в потрібний час. Важко зрозуміти, чи то людина вміє так „тримати ніс за вітром”, чи то їй так фартить, але факт залишається фактом. Дуже яскравий приклад цієї категорії – Петро Порошенко.
Яка б не була ситуація в країні, хто б не керував державою, Петро Олексійович завжди поруч, якщо й не обіймає високу посаду, то від влади всеодно далеко про всяк випадок не відходить.
Цю тенденцію легко помітити, якщо відслідкувати його політичну кар`єру. Вперше Порошенко став нардепом, пройшовши до Парламенту від тодішньої пропрезидентської „СДПУ (о)” в кінці 90-х.
Потім, коли стало зрозуміло, що соціал-демократична партія доживає останні дні, Петро Олексійович став у витоків наступного політичного проекту, дуже лояльного до Кучми – „Партії Регіонів”. Так-так, саме тої, членом якої був „живий та легітимний” Віктор Янукович.
Політичний вітер в Україні почав дмухати в іншу сторону і Порошенко вже перекинувся в інший табір – до Віктора Ющенка. Так-так, того самого, який би ніколи не став Президентом, якби не активна кампанія на його підтримку від Юлії Тимошенко, і завдяки якому четвертим Гарантом став Віктор Янукович. Петро Олексійович входив до складу, так званих, „любих друзів”, яких українці і досі згадують „незлим тихим словом”.
І навіть за цього Президента Порошенко не залишився осторонь владних кабінетів – в Уряді Азарова йому дісталася ну дуже не пересічна посада – міністр економічного розвитку та торгівлі, яку він залишив, пройшовши до Верховної Ради в кінці 2012 року.
Коли на горизонті замайорів Євромайдан, Петро Олексійович вирішив, що це його шанс нарешті вийти з тіні. Він дуже вміло маневрував між „вашими” та „нашими” – не беручи на себе особливої відповідальності, Порошенко віртуозно зумів забрати на себе увесь позитив Майдану, залишивши усі проблеми та негаразди іншим опозиціонерам.
Зараз Петро Олексійович активно намагається запевнити українців, що питання з обранням його Президентом, майже остаточно вирішене. Більше того, він очолить країну мало не в один тур. Напевне, він непогано грає у покер, адже тут однозначно блефує, інакше навіщо ж тоді пропонує Тимошенко знятися на його користь? Чому ніяк не реагує на її багаторазові пропозиції про проведення публічних дебатів?
При цьому серед його „групи підтримки” дуже багато вкрай одіозних особистостей і на місцевому рівні, і на загальноукраїнському. Чого вартий один Фірташ, до якого не так давно їздили Порошенко з Кличком?
На Харківщині також ситуація дуже показова. Взяти хоча б програму його сьогоднішнього візиту до Харкова: зустріч з колективом „Турбоатому”, яким керує ще вчорашній активний „регіонал” Віктор Суботін, потім – зустріч з метробудівниками, яку могли організувати лише для фаворита передвиборчих перегонів Харківської міської влади. Телеканал, який обраний для запису ефіру Порошенка, лише підтверджує це – адже власник „7 каналу” загальновідомий.
В сухому залишку отримуємо якийсь нереальний мікс, коктейль двох таборів – Ющенка та Януковича, які чотири роки тому всадили в президентське крісло останнього. До чого це призвело нікому нагадувати не треба…
Два достатньо кремезних чоловіка так боялися тендітної жінки, що ладні були піти на все. До речі, і пішли. Її обливали брудом, відкривали абсурдні кримінальні справи, тримали у в`язниці, але вона витримала все і знову протягує свою руку народові України.
БЛАГОСЛОВІТЬ ЖІНКУ…