В тій чи іншій формі Конституції існують майже 1000 років. Наприклад, перший конституційний акт, принаймні так вважають історики, був створений у 1215 році у Британії, і відомий світу як «Велика хартія вольностей». При цьому, наймолодші Конституції в країнах Африки. 19 з 39 африканських Конституцій написані після 2000 року (наймолодша – Туніська, ухвалена у 2014 році). Є короткі Конституції (як в Монако 3814 слів) і довгі (найдовша Індійська – 146 385 слів).
В цілому, кожна Конституція унікальна настільки ж, наскільки унікальний народ під її управлінням. Але, незважаючи на ці особливості, існують певні закономірності, спільні для всіх країн.
Найчастіше – Конституція це єдиний кодифікований документ. Але трапляється так, що інколи це ціла збірка, своєрідний набір доктрин, правових звичаїв та судових прецедентів. Таких країн традиційно виділяється лише 7. По-перше це Велика Британія, що вже згадувалася. Також до цієї групи відносяться Канада, Нова Зеландія, Швеція, Сан-Марино (одна з найменших країн світу), Ізраїль та Лівія.
Стабільність – признак класу
За визначенням, Конституція – це основний закон держави, особливий нормативний правовий акт, який має вищу юридичну силу. Конституція визначає основи політичної, правової та економічної систем держави.
Як свідчить практика, стабільність держави напряму залежить від стабільності її основного закону. Польський прозаїк Мечислав Шарган так дотепно описав цю закономірність конституційного процесу: «Щоб вона була ще гірше, конституцію потрібно постійно покращувати».
Підтвердженням справедливості цього твердження є той факт, що розвинуті країни мають найстаріші конституції, що не змінювалися десятиріччями. Наприклад, Конституція США була ухвалена у 1787 році (за весь час існування до неї було внесено лише 27 поправок), Конституція Норвегії – у 1814-му, Нідерландів – у 1815, Бельгії – у 1831.
Криза поваги
Важливою проблемою сучасного конституційного процесу є втрата значущості самого тексту конституції.
Відомий американський журналіст 30-х років ХХ століття Уілл Роджерс так охарактеризував цю ситуацію: «Одні наші громадяни за Конституцію, інші проти. Але більша частина її ніколи не читала».
Наприклад, опитування населення Сполучених Штатів виявили, що основна частина американців визнає важливість Конституції США. При цьому мало хто міг сказати, який зміст тексту Конституції, про що вона говорить. Точнісінько така ситуація в інших країнах.
Наприклад в Україні, згідно з даними опитування, що було проведено Фондом «Демократичні ініціативи», спільно з КМІСом, декілька років тому, 50% громадян взагалі не читали текст Конституції. 33% читали лише її окремі глави. 4% – знайомі із Конституцією по публікаціям в ЗМІ. І тільки 12 % заявили, що читали Основний Закон повністю.
При цьому 67% опитаних вважає, що Конституцію потрібно змінювати, в тому числі 28% вважають це невідкладним завданням. Тут необхідно нагадати, що за оцінками фахівців-конституціоналістів, Конституція України є чи не найкращою в світі.
Як кажуть, криза в головах.
Криза довіри
Конституції формують характер країни, допомагають в самоідентифікації нації. Тексти кращих Конституцій настільки сильні духом, що служать предметом гордості і шанування народу. Найгірші ж – здатні підкреслити безпорадність народу та невизначеність майбутнього.
Чинний Основний Закон України, ухвалений у 1996 році, зі змінами 2004 року, багатьма експертами, як українськими, так і закордонними, оцінюється як один з найбільш прогресивних, найбільш досконалих, найбільш демократичних правових документів. Але саме конституційні компроміси 2004 року запустили процеси нівелювання ваги Конституції та її кон’юнктурного переписування. І завжди виправданням цих змін та трансформацій було загальне благо.
«Де закони можуть бути порушені під приводом загального порятунку, там немає Конституції». Це сказав Нікола Мальбранш – французький філософ-метафізик ХVII століття. Складно сказати більш влучно.
Останні 5 років Україна фактично знаходиться у стані війни, переживає жорстку економічну та політичну кризу. Наша країна перебуває у процесі зміни внутрішньої та зовнішньої політичної парадигм. Неможна переписувати Конституцію, змінювати політичну систему, форму правління, державний устрій, тощо на догоду політичній кон’юнктурі. Особливо коли йдуть такі визначальні для долі країни та її народу процеси. Тим більше неможна змінювати Конституцію під конкретних осіб.
Зміни мають визріти, щоб не виглядати скоростиглими та кон’юнктурними. Народ повинен сам сформулювати їх та донести своє бажання до суб’єктів конституційних змін. Наприклад, саме так відбулося із закріпленням курсу до ЄС та НАТО в діючий Конституції. Такий шлях повинні проходити й інші зміни. Якщо потрібно, із застосуванням такого інструменту прямої демократії, як референдум.
Винагорода, що очікує Україну після завершення Конституційного процесу – формування повноцінної політичної нації та виховання сильного суспільства. І це суспільство, завдяки інституціональній стійкості законів та високому ступеню консолідованості, буде здатне відповідати на серйозні виклики.
Саме такий шлях ми обираємо сьогодні. Сподіваюсь, пройдемо його до кінця, і на це нам не знадобляться десятиліття.