Завершилася чергова сесія Верховної Ради. Це той час, який наштовхує на певні роздуми. Можна сміливо озирнутися назад, аби сприйняти той масив роботи, який нами – народними депутатами – було виконано у сесійній залі, комітетах і, звичайно ж, на округах.
Так, за час цієї сесії ми маємо значні здобутки. Насамперед, ухвалені вагомі Закони в царинах національної безпеки, боротьби з корупцією, соціального захисту дітей і багато іншого.
Одночасно, ефективність нашої нормотворчої діяльності могла бути значно вищою. Зокрема, зупинюся лише на одному надважливому законопроекті, хоча насправді їх набагато більше. Йдеться про проект Закону №8336 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій незалежності судового експерта та належного забезпечення здійснення судово-експертної діяльності», автором якого є мій колега по фракції Антон Геращенко.
Нагадаю суть: ми – парламентарі – припустилися помилки і значно ускладнили процедуру отримання дозволу на поховання. Проблема кричуща – від неї потерпають тисячі українців, які змушені долати бюроктатичні перешкоди, аби гідно проводити в останню путь рідну людину. Ще гострішою проблема постає, якщо родина живе не в обласному центрі, а змушена діставатися до нього за десятки, а може й сотні кілометрів.
Запропонований законопроект вирішує цю ситуацію, однак, зала не змогла навіть внести його до порядку денного. Вирішення цього питання відтерміноване щонайменше до осені, а люди продовжують потерпати…
Прикро, але подібне не становить виключення з правила…
То чого ж нам бракує?! Постійно ставлю собі це питання.
І майже після кожного парламентського тижня знаходжу одну й ту ж саму відповідь – причина в нас самих: у відсутності елементарного взаєморозуміння, невміння почути одне одного, а почасти – нестача стриманості та взаємоповаги. А дехто навіть плутає найвищий законодавчий орган країни з мітинговим майданчиком у розпал передвиборчої кампанії.
Практично кожен виступ у Раді спрямований не на вдосконалення законопроектів, а на полум`яні промови, яким неперевершеним та унікальним президентом буде той, хто їх виголошує, та чому його партія безальтернативна. І допоки це не зміниться, можна безкінечно годувати пожданиками одне одного, в очікуванні на диво.
Так, не тішу себе ілюзіями, що восени буде легше. Радше – навпаки: ближче до виборів суміш самопіару та бруду зростатиме в геометричній прогресії. На жаль, блюзнірство і подвійні стандарти для багатьох стали нормою. Можна скільки завгодно з парламентської трибуни лити крокодилячі сльози, бідкаючись про долю країни, і досхочу моралізувати, але конкретні вчинки говорять самі за себе. І закинутий у шухляду законопроект, про який я вже згадувала, нехай стане німим докором кожному з нас.
Не помиляється той, хто нічого не робить. І ми багато в чому помилялися, але ці помилки не є невиправними. Ми можемо їх усунити. Для цього нам знадобиться єдність, злагодженість і бажання почути та зрозуміти один одного.
Ми маємо нарешті виправдати той високий кредит довіри, який нам надали наші виборці. Нашій депутатській каденції залишається трохи більше року. Ми маємо змогу, або провести цей час у безкінечних чварах, або згуртуватися заради громадян України, які довіри нам почесне право у такий важкий період для країни представляти їх інтереси.
Слава Україні!