У контексті подій 9 травня на кшталт «клонів» московських «безсмертних полків» в Україні, думається, питання державної підтримки заходів ветеранських організацій набуло ще більшої актуальності.
Якраз отримав відповіді на свої депутатські звернення та запити від міністра соцполітики та керівництва Державної служби у справах ветеранів та учасників АТО. Зокрема, мене цікавило питання критеріїв, за якими здійснюється відбір для фінансування цих організацій.
Що зрозуміло з відповідей:
– у минулому році підтримка ветеранських організації зросла у 2 рази: з 9,807 млн грн у 2015 році до 19,807 млн грн у 2016-му. У масштабах держбюджету кошти не вражають, але й не мізерні – за них можна зробити купу і позитивних для держави та суспільства, і, м’яко кажучи, не дуже гарних справ;
– як таких критеріїв відбору ветеранських організацій для державного фінансування в Україні не існує. Тобто теоретично будь-яка організація (за участю ветеранів «чого-небудь») може обізвати себе ветеранською і вимагати підтримки з держбюджету. А за ці «ветеранські» кошти проводити будь-які заходи, які, наприклад, до військово-патріотичного виховання чи взагалі якоїсь «військово-суспільної» теми не мають жодного стосунку. Або мають, але грають не на зміцнення національної безпеки та оборони України, а проти них (що ми і бачили 9 травня).
При цьому неможливо висувати будь-які звинувачення до керівництва державних структур, які відповідають за фінансування цих організацій – вони діють у рамках закону. Проблема в самому законодавстві, в якому не прописані ті самі критерії відбору організацій та чітко не оговорена спрямованість заходів і проектів, які можуть фінансуватися за рахунок держбюджету. То ж цю «ветеранську» помилку слід виправляти, і негайно. В іншому випадку Україну так і будуть кошмарити московські «безсмертні полки» – причому за рахунок самих українців.