Я добре пам’ятаю ті дні на схилку квітня 86-ого, коли посеред розквіту і буяння весни мирний атом перетворився на нестримну силу, що посіяла смерть та залишила по собі незагоєні рани у долях сотень тисяч українців…
Тридцять років тому у ці дні на вулицях українських міст і сіл панувала атмосфера суміші удаваного оптимізму та гнітючої бентеги – нас запевняли, що все добре, що, буцімто, нічого надзвичайного не сталося, нас закликали зберігали спокій і готуватися до «радісної» зустрічі Першотравня з неодмінним масовим виходом на традиційну демонстрацію.
Лишень 2 травня – майже через тиждень після катастрофи, коли велика радіаційна хмара вже шугала над Скандинавією і масштаби трагедії тогочасному режиму вже несила було приховувати – з’явилися перші офіційні повідомлення. На той час мартиролог нараховував вже десятки загиблих, а ще сотні з великими дозами опромінення перебували на межі життя і смерті.
І це не враховуючи тисяч мешканців прилеглих населених пунктів. Людей, які заледве встигали прихопити найнеобхідніше, поквапом вивозили автобусами, так нічого достоту і не пояснивши. Їм казали, що це тимчасово, а виявилося, що полишають вони рідні домівки назавжди…
Ця напівправда, а по більшості, брехня дала поштовх до зростання відчуття справедливості та власної гідності серед тоді ще «савєцкіх», але все-таки українців. Тогочасні громадські організації, які почали виникати на тлі збереження довкілля, поступово трансформувалися в національні політичні проекти.
Новітній український літопис має декілька звитяжних розділів. Рік 86-ий породив цілу армію людей, які власними життями захистили Україну, ліквідуючи наслідки Чорнобильської катастрофи. Вони чинили так, як і сьогодні наші вояки на фронтах гібридної війни з Росією. Чорнобильці утворили той нерозривний ланцюжок української чеснотливості та гідності, який, здавалося б, назавжди було втрачено з часів національної визвольної боротьби початку 20-ого століття.
Найголовніший урок Чорнобиля – ціна людської безвідповідальності, яка призвела до однієї з наймасштабніших екологічних катастроф у світі. Це – пересторога для прийдешніх поколінь, а особливо – для політиків: перед власною нацією та країною слід бути максимально чесними та відвертими. Будь-яке лукавство може обернутися на велику біду.
У ці дні Чорнобильський подзвін лунає всією Україною і щемом озивається в наших душах. Серед моїх знайомих багато людей, які пройшли чорнобильське пекло, на жаль, не кожен дожив до цього дня… Слава живим і вічна пам'ять померлим…