Весняний ранок, лагідні сонячні промені огортають сувору поставу. Сьогодні його день – 202 День народження Тараса Шевченка. За останні два роки перебіг подій в українській історії став надзвичайно стрімким і мало не кожного тижня, з огляду на події в країні, я знаходжу відповідні слова у його невмирущому Кобзарі – Кобзарі, що поруч із національним стягом і тризубом став невід`ємним символом української нації.
Як ілюстрація моїх слів, рядки з його поезії "І мертвим, і живим, і ненарожденним…", що надзвичайно вдало підкреслюють атмосферу останнього місяця – "… Доборолась Україна до самого краю…" Амбіції, чвари, пристрасті у діях партій та окремих політиків сягли апогею. Як наслідок – наші західні партнери губляться в алгоритмі подальшої співпраці з Україною. Один з найбільш виразних сигналів – знову невизначеність щодо безвізового режиму, а також занепокоєність щодо наступного траншу МВФ.
Але всі ці факти тьмяніють порівняно із тим, що ситуація на Сході країни знову загострилася: щодня зведення з фронту рясніють даними про ненастанне збільшення кількості обстрілів, розвідка доповідає про посилену активізацію, перекидання важкого озброєння та живої сили з Росії.
І на цьому бентежному тлі я знову згадую Тараса, його поему «Невольник» – «А москалі і світ божий в путо закували». Це я до того, що годі продовжувати тішити себе думкою, що, буцімто, все минулося: Путіну байдужа думка цивілізованого світу – тиран не зупиниться ні перед чим. Яскравий приклад – українська бранка Надія Савченко, яка сьогодні виконує ту ж саму місію, що і майже два сторіччя тому здійснював великий Кобзар.
Але тоді шляхетний національний ґерць він проводив майже на самоті. Сьогодні «об’єднані Надією» мають стати всі українці. Інакше ми опинимося в ситуації, схожій на сумне пророцтво в «Юродивому» – «А ми дивились та мовчали та мовчки чухали чуби. Німії, подлії раби!».
Сьогодні ми в жодному разі не маємо права навіть на найменшу помилку. Я гортаю «Кобзар», кожний рядок якого просякнутий кров’ю кількох поколінь українців, які боролись за свободу рідної землі. Кожне слово є закликом і пророцтвом не лише для нас, а й для прийдешніх генерацій. Майже всі поезії Тараса містять заклик до єдності, адже саме нездатність згуртуватися була чи не головною причиною наших поразок в минулому…
«А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли»
"Молитва"