У Євсузі, що знаходиться за 30 кілометрів від кордону й 60 кілометрів від окупованого Луганська, до переповненого сільського клубу прийшли не лише корінні мешканці, а й вояки батальйону Національної гвардії імені Сергія Кульчицького, волонтери зі Старобільська. Нагодою ж для такого зібрання став приїзд «фронтової бригади» села Бугаївка з Харківщини.
За словами місцевих патріотів, якими у більшості є підприємці та сільська інтелігенція, Євсуг – село українське, де в роки розквіту проживало понад три тисячі мешканців. Люди жили мирно: працювали на землі, спорудили прекрасну школу й не знали горя, аж поки цю тиху воду не скаламутила Росія та влада єфремових-королевських.
– Село наше від діда-прадіда було українським, але влада завжди тримала ніс на Росію,– каже підприємець Ірина,– коли сепаратисти оголосили референдум, то багато хто тут бігав з георгіївськими стрічками, агітував за відокремлення від України. Обіцяли золоті гори: мовляв, прийде Путін, дасть багато грошей… У нас, знаєте, люблять «халяву», а не зароблене важкою працею.
У Ірини на очі накотилися сльози, коли вона побачила величезний синьо-жовтий прапор, яким прикрасили сцену. А ще артистів зі Слобожанщини, вдягнених у національні костюми, які не просто співали, а, здавалося, діставали з серця «Водограй», «Червону Руту», інші українські пісні. Коли ж ансамбль народних інструментів заграв «Козацький марш», то в цієї молодої й стрункої жінки захвилювалась душа.
– Мене проймає гордість за наших гостей, я переповнена щастям від того, що бачу, як великі й малі бугаївці люблять Україну,– каже Ірина. – У нас ситуація інша, лише останні півроку ми можемо без страху вивішувати наші національні стяги.
Прапор, за який тут можна було раніше поплатитися головою, для цих людей і справді велика цінність. День незалежності 2014 року, коли в Іловайську і довкола нього розігралася трагедія і вони вже зібрали валізи, аби тікати з рідної землі, Ірина згадує, як страшний сон. У ті дні вони вивішували жовто—сині знамена, таємно, аби ніхто не бачив. Тепер вона мріє про час, коли на концерти, як оце зараз, дітки приходитимуть з національними прапорцями — у вишиванках і віночках.
Утім, навіть сьогодні життя у селі непросте. Ця війна поділила людей. У одних діти живуть в сепаратистському Луганську, в інших — на підконтрольній Україні території. За словами Ірини, це дуже впливає на світогляд селян, їхні взаємостосунки.
– З деякими родичами ми перестали спілкуватися, адже вони підтримують інший бік, ніж ми,– говорить Ірина,– але ситуація змінюється.
З нею згодна й підприємець Ольга. Якщо півтора року тому, каже вона, більшість людей були налаштовані або вороже, або байдуже стосовно України, то нині ця пропорція – п’ятдесят на п’ятдесят.
– Знаєте,– каже пані Ольга,– я спостерігала за залом, у якому сиділи і наші «сепаратисти». Так от, деякі з них підспівували, коли звучали відомі українські пісні.
Вона називає кілька причин українізації українського села Євсуг. Найперша та, що в селі розмістився батальйон Національної гвардії імені Сергія Кульчицького, де служить чимало хлопців, які пройшли Майдан, Слов’янськ, Дебальцево, а зараз тримають оборону неподалік кордону. Їхній патріотизм заражає й місцевих. Окрім того, хлопці ніколи не відмовляють, якщо селу потрібна допомога. За словами сільського голови Євсуга, вояки допомогли відремонтувати школу, медичний заклад, дали дров на розпал, аби сьогодні, під час концерту було тепло в сільському клубі. За таких увічливих і роботящих гвардійців місцеві дівчата, до речі, виходять заміж.
На думку Ірини та Ольги, важливим є й те, що сільську школу сьогодні очолює молода жінка, патріотично налаштований директор. Від позиції головного педагога села також багато в чому залежить те, як люди ставляться до держави, у якій вони живуть. Окрім того, директор виявилася ще й доброю господинею: зуміла відкрити в складі НВК дитячий садок, який дуже потрібен селу. Допомагали їй у цьому і волонтери, і гвардійці.
Звісно, що концерт, а головне спілкування мешканців Бугаївки з жителями Євсуга, також сприятимуть українізації села, адже на Луганщині побачили, що бути українцем — це не лише патріотично, але й сучасно… За словами місцевих патріотів та вояків, «фронтова бригада» для того, аби східняки відчули себе українцями, зробила більше, ніж держава з її «мінстецем» за увесь рік.
Словом, усе у нас буде добре, якщо буде мир. А він ще не настав. Коли в залі йшов концерт, по дорозі, мимо сільського клубу на передову йшли тягачі з важкою технікою. Люди пошепки говорили одне одному, що через кілька днів, тут може бути війна, адже російські війська накопичуються в районі між Дебальцевим і Артемівськом та під Маріуполем, аби вдарити й взяти в кліщі Краматорськ. Військо, яке рушило до кордону аби в разі чого протистояти небезпеці, породжувало надію, що ворогу не вдасться захопити нас зненацька.