1) Збереження Української Державності – я особисто буду вважати нашою Перемогою у цій війні. Бо ворог хотів цю державність знищити. Цілком і повністю. Разом із нами усіма. Чи більшістю з нас. Тож, якщо плани ворога нереалізовані – це вже наша Перемога.
2) Повноцінний суверенітет – це теж частина Перемоги. Перемога – це коли нам, як державі, не буде навʼязано будь-що. От реально будь-що. Будь-які обмеження армії чи зовнішніх відносин, статуси мов чи умовний колір стаканчиків для кави на заправках ОККО. Якщо якась із держав визнає будь-яку фігню, а ми, в свою чергу цю фігню не визнаємо – то це не впливає на наш суверенітет. Якщо умовне НАТО відмовляється від вступу України до нього, то і хєр на них. Це вони відмовляються, а не ми. Якщо нам ніхто не може нічого навʼязати і ні до чого примусити – то я буду вважати це Перемогою.
3) Контроль територій. Окупація частини територій – то страшна річ, але не смертельна для Державності, як такої. Тут перш за все маємо розібратися з причинами і зробити висновки. Памʼятєте кількість співробітників правоохоронних та спеціальних структур в АРК та Севастополі, які зрадили присягу та перейшли на бік окупанта? А чиновників із російським громадянством, які обіймали свої посади навіть під час повномасштабного вторгнення? Отож! Треба вивчити уроки власної трагічної історії!
4) Гарантії безпеки. Тут всі чомусь говорять про міжнародні гарантії. Типу – панацея від усього. Втім, я Вас розчарую. Ніяких дієвих міжнародних гарантій безпеки просто не існує. Якби на нас напала умовна Молдова, то повірте – і Будапештський меморандум би спрацював. А якби ми були в НАТО і зазнали агресії від РФ, то була б так само дуже стурбована стурбованість. Ну хіба що зброю більше б і швидше б давали. Але ядєркой у відповідь би ніхто не єбонув. Бо всі б так само боялися ескалації. А тому – переходимо до наступної тези.
5) Сили оборони України – єдина дієва гарантія безпеки. Сильна численна армія, готове до спротиву та озброєне населення, власний потужний ВПК (від дешевих фпвішок до комплексів ППО) – лише це зможе захистити від будь-якої майбутньої агресії. Сусідній народ-гопнік розуміє тільки силу. І не полізе до нас, тільки, якщо розумітиме, що шанси одержати пі*дюлєй непропорційно переважають можливість чимось розжитися. Він тоді полізе до когось іншого.
6) Коли (але не якщо) сусід-гопнік полізе до когось іншого, існуюча система міжнародної безпеки буде остаточно демонтована. Якщо (от тут вже саме якщо) ми на той момент будемо достатньо сильні та підготовані, то ми, як Держава, зможемо не лише стати у витоків формування нової, втім вже дієвої, системи колективної безпеки, але також зможемо і повернути собі все, що нам належить. Але для цього потрібно…
7) ї*ошити, ї*ошити і ще раз ї*ошити. Зараз ї*ошити на фронті чи для фронту. Максимум зусиль. Максимум підтримки. Та максимум концентрації. А не оці всі ваші плачі, всьо-пропало, нас зливають, нас капітулюють та інші хіти з «помиральної ями».
Очевидно, що найближчим часом нас чекають великі потрясіння та тяжкі рішення. І тут важливо не дати ворогу нас розколоти. Не дати посіяти зневіру, ворожнечу та хаос.
Ну і наостанок. Маємо пройти через очищення.
Очищення від підарів-корупціонерів, смотрящих за сферами та інших рєшал. Не зважаючи на те, якою мовою вони говорять чи яку вишиванку носять.
Без очищення не буде змін.
Без змін – не зможемо стати сильнішими.
Не станемо сильнішими – ворог не зупиниться, поки не знищить нашу Державність.
І всіх нас.