У дописах головні ролі нерідко дістаються тим, хто не зважаючи на свою тендітність та жіночість, одягнули замість сукні піксель та боронять рідний край. Напередодні свята весни, ми повернемося до розповідей про жінку та її роль у війську.
Ніщо не змушувало змінювати щось в житті, була у неї і улюблена робота, доволі стрімко йшла у верх кар’єра, збільшувалось коло знайомств з новими та без перебільшення цікавими людьми. Красива жінка, молода у віці з міста Кіцмань, що на Буковині. Щоранку прокидалася і поспішала на улюблену роботу. Тетяна у цивільному житті була психологом, займалася із дітьми сиротами, проводила підготовку кандидатів у прийомні батьки, обіймала посаду регіонального представника по таких питаннях в Чернівецькій області.
Разом з улюбленим заняттям молодий психолог присвячувала себе громадському життю, дві каденції була депутатом Кіцманської міської ради, з громадою переймалися проблемами свого рідного міста, і звичайно дбала про свого виборця.
З початком буремних подій 2013 року, коли вся Україна вийшла на Майдан, Тетяна серед інших була активним учасником Революції Гідності, разом з такими ж патріотами змінювала свою країну, намагалася зробити її такою, про яку мріють і сьогодні - сильною, вільною, в якій панує чесність та відповідальність кожного, незважаючи на посаду чи соціальний стан.
Коли вже почались бойові дії на Донбасі, вона допомагала українській армії як волонтер, збирала й відправляла те, що передавали люди хлопцям на війну. Мабуть це і стало поштовхом, щоб присвятити себе у боротьбі за мир та Незалежність, щоб приєднатися до своїх захисників та патріотів на передовій, допомагати там де вона потрібна. Тетяна неодноразово переступала пороги, щоб її прийняли в лави добровольчих батальйонів, проте відповідали «нажаль»…, тоді бійців - жінок не набирали.
Згодом Тетяна вступила на службу в Чернівецький обласний військовий комісаріат на цивільну посаду. Розуміючи, що цього виявилось замало, робота з психологічно-професійного відбору кандидатів в лави армії була не тою, про яку мріяла вона від самого початку, вирішила діяти далі. Дізнавшись про потребу психологів і наявні вакансії у військових частинах, не роздумуючи уклала контракт з окремою артилерійською бригадою оперативного командування «ЗАХІД», оскільки за словами Чернівецьких комісарів там непогана частина.
Прибувши до Тернополя починала службу психологом артилерійського гаубичного дивізіону. Пройшла курси перепідготовки і підвищення кваліфікації у військовому інституті Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка.
Певний час перебувала зі своїм підрозділом в АТО.
Сьогодні вона вже військовий психолог із знаннями та практикою служить в управлінні бригади на посаді офіцера відділення морально - психологічного забезпечення. Її довіряють, поважають, прислухаються до думки та поради.
Якщо з’являється хвилинка часу Тетяна повертається до іншої життя - до живопису. Окрім освіти психолога ще є художня. Малює у вільний час картини, буває віддає їх на благодійні аукціони, а виручені кошти передає на потреби армійців. Ось так, ніби ще вчора депутат, а сьогодні уже рік, як в бойовій частині, в окремій артилерійській бригаді.
- Чи не пожалкувала, що все так склалось, що пішла до війська запитую?
- Відповідає: «Жодного разу. Я люблю свою роботу і військову частину в якій служу, незалежно де я буду, чи на полігоні чи на сході вона тепер для мене рідна. В АТО мені навіть комфортніше, там легше морально, там я відчуваю потребу у своїй роботі. Як психолог можу відверто сказати, що переступивши поріг КПП (контрольно – пропускний пункт) мої сподівання, що в армії служать інші люди не виправдались. Тут як і в цивільному житті є різні люди, як в одному домі сусіди, різні за віком, за вподобаннями, за спеціальністю, характером. Є й такі, що потребують трохи більше контролю, хочуть порад, є сильніші, а є слабші. Комусь легше проходить розлука із рідними, хтось переживає більше. Повірте, якщо проблеми є, то вони ті ж самі що у цивільному житті. А загалом військові - це хороші люди, яких об’єднала одна справа, спільна мета, захищати свою Батьківщину, рідну землю змінювати разом країну».
Сьогодні Тетяна виконує завдання в зоні АТО - вона там, де потрібна. По - життю оптимістка, твердо вірить у перемогу світла над темрявою, миру над війною, бо інакше за її переконанням бути не може. Найбільше чого бажає, - аби на сході все швидше закінчилось, щоб повертались до своїх сімей батьки, діти, кохані, їхали до рідного дому, звідки й пішли. Тетяну також люблять і чекають у своїй домівцці. Чекає батько, котрий в минулому військовий, офіцер, лікар – хірург. Чекає мати, яка не менше за всіх переживає і сумує, чекають друзі, які теж допомагають. В діалозі запитав про її день народження. І уявіть немов в десятку влучив, каже: «Зірки зійшлися так, що я народилася не у простий день. Саме так, у справжнісінький святковий - 8-го березня. І цей збіг у даті мені ніколи не подобався, адже в цей день вітають всіх однаково, дарують квіти, надсилають побажання. Тоді який це день народження, якщо він не особливий».
Справді, у кожного з нас є власне свято. А що, коли воно два в один день? Тоді хочеться подвійних вражень, привітань, емоцій. Тож нехай у свято, в будні, у звичайні дні жінки будуть по – справжньому щасливі, особливі, щоб вони ніколи не відчували браку чоловічої уваги, були коханими і самі кохали не дивлячись на календар, на дати...
А Тетяні Попович в день її народження - 8 березня зичимо від усього колективу найкращих привітань. Нехай на її шляху завжди зустрічаються добрі та щирі люди, вірні друзі, з ким буде впевнено долати вершини і легко перемагати.
.jpg)
Автор: Юрій Кульпа, 44 окрема артилерійська бригада .