Медики Нацгвардии в АТО: тысячи спасенных жизней (фото)

Вже 11 місяців виконують свої посадові обов’язки військовослужбовці медичної роти імені Миколи Пирогова Північного територіального управління в районі збройного конфлікту на Сході держави. Монолітним колективом, в якому несуть службу уродженці та жителі  15 областей України, кілька подружніх пар, двоє рідних братів, три однокурсники, дві мами та два батька зі своїми синами, керує підполковник медичної служби Ігор Ільків. Серед них є поети, аудитори, спортсмени, співаки і вже п'ять депутатів місцевих рад за підсумками останніх виборів. «Совістю роти» називають лейтенанта Андрія Ткачика та старшину Олександра Лавренка.

З самого початку рота розмістилась у семи палатах трьох відділень двох лікарень міста Артемівська… Невеличкий харчоблок знаходився за квартал від основного розташування. А виділене приміщення колишньої залізничної поліклініки, яке введено в експлуатацію ще в 1908 році, стояло поки що пусткою без води і тепла. Завдяки всебічним сприянням міської влади дружно працювали бригади ремонтників, щоб під'єднати будівлю до загального постачання електроенергією, водою та теплом. Надійним куратором облаштування неодноразово виступав Анатолій Кліщ, для якого, здавалося, не існує невирішуємих питань. Щоранку відповідальний посадовець заїжджав  в медроту, наче на свою другу роботу, і безкорисливо й терпляче всіляко допомагав у круговерті ремонтних та побутових проблем. Буквально через тиждень життєдіяльності підрозділу в Артемівську, трагічно обірвалось життя терапевта медичної роти лейтенанта Ярослава Чомка з Івано-Франківська…

Найбільш напруженими місяцями в діяльності медроти стали січень та лютий. Однім доводилось виїжджати на передові позиції згідно бойових розпоряджень, іншим приймати на санпропускнику ЦРЛ м. Артемівська потік поранених, що стабільно зростав... Кульмінаційним моментом першого місяця стало 27 січня, коли «гради» влучили у Світлодарську лікарню. Того непростого дня  здійснювався практично безперервний підвіз поранених бійців, паралізованих пенсіонерів, жінок з малими дітьми до лікарні Артемівська. Відтоді в підрозділі з’явилася операційна медична сестра Світлана Капьонкіна, висококваліфікована, старанна та життєрадісна жінка. «Чергували тоді через ніч, тобто спали через добу. Люди від утоми падали з ніг. Наша перша ротація восени 2014 року в якості волонтерів у порівнянні з новими випробуваннями здавалася легкою прогулянкою. Пригадую, що неодноразово доводилося засинати з їжею в руках. Не покидало відчуття загальної безповоротної приреченості. Проте найбільші потрясіння чекали нас попереду...», - згадує Лідія Ільків.

«Двоє медиків - санінструктор Алік Сардарян та хірург Вадим Срібний - опинились в оточенні в Дебальцево. Ввечері 9 лютого по дорозі на Дебальцево на фугасній міні підірвались наші побратими, що намагались їх виручити - троє з них загинули у перестрілці через засідку. Не повернулись з бойового завдання Василь Задорожний, Дмитро Логунов, Максим Овчарук. Того ж дня в іншій сутичці з сепаратистами пропадає без вісти наш аптекар Сергій Кацабін. З великими зусиллями виходять наші хлопці з оточення 18 лютого. Тіла ж загиблих було знайдено та ідентифіковано 23 лютого, а ховали героїв зі всіма почестями у Львові 25 числа. Про Сергія невідомо нічого до цього часу», - з сумом ділиться Лідія.

«18 лютого, під час виходу 2500 бійців з-під Дебальцево, весь особовий склад роти був піднятий по тривозі, всі були при ділі. До першої години дня було зареєстровано рекордне число поранених - 190 бійців, яких нескінченним конвейєром підвозили до Артемівська. Бувало, що вантажівками, просто насипом, по колесам яких капала солдатська кров. Наші дівчатонька з приймального відділення — Лариса Мосіндз, Ліля Зінковська, Галя Головій — уважно вдивлялись  і вслухались у кожного, бо треба було чітко записати дані та швидко розподілити потік потерпілих людей. Хто міг сам йти і мав легке поранення, тих тимчасово відводили у розташування медичної роти. Хто потребував операційного втручання, піднімали в хірургію чи травматологію лікарні Артемівська. Одночасно відбирали готових та стабілізованих для евакуації, що здійснювалася реанімобілями та гелікоптерами. Всім цим непростим процесом, крім нашого командира, керував координатор ЗСУ Сергій Борисович, про якого до цих пір згадуємо з теплом. Для мене цей незабутній день пройшов у відділенні травматології. Людей було дуже багато - штатні медики, лікарі з інших відділень, місцеві волонтери, студенти медучилища. Разом з іншими виконувала допоміжну роботу: розрізала одяг на поранених, одягала їх після операції, пакувала їхні вцілілі, ще придатні речі, слідкувала за документами, грошима, виносила у мішках скривавлений одяг та взуття», - з тяжкістю розповідає Лідія.

«До пізнього вечора місто наповнювалося бійцями. Місцеві люди організовано, по телефонному дзвінку, розбирали їх по своїх домівках помитися і переночувати.  Близько шестисот хлопців прихистили артемівці. А у приміщенні нашого шпиталю хлопці ночували кругом: у всіх коридорах на всіх поверхах, навіть на горищі. Розчулено дякували за гарячий чай, теплі шкарпетки, шматочок мила. Ніхто не поділяв їх на своїх та чужих – гвардійців чи бійців інших підрозділів. Воістину, світ війни простіший, ніж звичайне життя, адже на ній буває не тільки жахливо, вбого і бридко, але, одночасно і красиво», - заново переживає ті події Лідія.

Медична рота залишається і далі виконувати обов’язки у прифронтовому Артемівську, збереженому у війні місті, що має виняткову ауру, багату історію, славиться працьовитими людьми. За цей час створена унікальна електронна та надрукована база даних відповідної обліково-медичної документації, що відображає кількість, характер та причину звернень,  шляхи подальшого лікування та евакуації  військовослужбовців не тільки Національної гвардії, але і ЗСУ, СБУ, підрозділів Прикордонної служби.  При цьому всіх українських бійців забезпечували у можливому обсязі наявними медикаментами, одягом, харчуванням та засобами гігієни в подавляючій більшості за рахунок допомоги волонтерів.

«Дякуємо всім людям, які у найважчі моменти протягали нам руку підтримки. Принагідно тут згадати про сподвижницьку роботу столичних науковців з ДУ “Інституту травматології та ортопедії НАМН України” - Костюка Анатолія Никифоровича та  Сивака Миколу Федоровича, які в якості волонтерів, під час відряджень працювали в операційній і своєю лікарською майстерністю врятували здоров'я багатьох бійців та цивільних людей. Наш госпіталь неодноразово відвідували головні військові хірурги Верба Андрій В'ячеславович та Заруцький Ярослав Леонідович, народний депутат Корчинська Оксана Анатоліївна. Також ми отримали величезну підтримку з міста Житомира — головний лікар обласного дитячого будинку, Заслужений лікар України Урсуленко Світлана Володимирівна у супроводі своїх рідних спорядила та привезла новий реанімобіль, дбайливо завантажений до самого верху всім необхідним. А найголовніше - освячені владикою Гавриїлом дві ікони Казанської Богоматері, обереги міста Артемівська», - з теплом розповідає співрозмовниця.

У актовій залі госпіталю багато разів виступали славетні митці, письменники, співаки. Вже існує більш-менш налаштований побут. Є певний досвід і набута практика. Цей підрозділ знають навіть за кордоном, звідки підтримують та посильно допомагають у цій незрозумілій, гібридній війні. У затишній, оздобленій іконами та вишиваними рушниками капличці, що з'явилася біля будівлі госпіталю перед Великоднем стараннями народних умільців з Івано-Франківщини, військові капелани охрещують дітей і майже щонеділі проводять службу Божу.

На даний час окрім стаціонарного госпіталю, існують мобільні медичні групи, які знаходяться на постійному чергуванні в деяких містах Донецької та Луганської областей. Вони зможуть надати кваліфіковану медичну допомогу і в разі необхідності евакуювати пораненого до лікувального закладу.

А зараз сухі цифри статистики за час існування підрозділу станом на 30 жовтня:
- надано медичну допомогу – 8709 чол. (з них 730 військовослужбовці НГУ);
- евакуйовані у військові шпиталі міст Харкова, Дніпропетровська та Красноармійська  – 3157 чол., з них 535 по невідкладній допомозі спеціалізованими реанімобілями або гелікоптерами при тяжких обставинах (з них 142 військовослужбовці НГУ);
- перебували на стаціонарному лікуванні – 714 чол. (з них 199 військовослужбовці НГУ).