Дзвінок від одного з великих волонтерських фондів:
«Знаємо, що ваш підрозділ використовує засіб ХХХ. Поділіться вашим досвідом та враженнями!»
Далі йде предметна розмова.
Про ТТХ. Переваги та недоліки. Специфіку застосування та інше.
Бо цей фонд зацікавлений в тому, щоб надати військовим (кінцевим споживачам) те, що буде працювати.
Те, що буде ефективно нищити ворога, а не лежати місяцями в запакованому стані десь на складах.
Саме тому перед тим, як щось закуповувати і відбувається пряме спілкування з тими, для кого все це закуповується.
І це стосується не лише великих фондів, таких як Благодійний Фонд Сергія Притули / Serhiy Prytula Charity Foundation, Повернись живим чи ініціативи Сергій Стерненко.
Але й менших волонтерських проектів.
Anton Senenko з друзями максимально ефективно витратить кожну копійку «людських грошей» на найкращий з можливих варіантів з автівками.
Ілля Бардін з командою забезпечить дійсно якісним РЕБом, а не аби чимось для фотозвіту.
Nataliia Popova знайде дрони на вчора по найнижчій ціні.
І я цей список можу продовжувати дуже довго.
Власне, як і будь-який військовослужбовець.
А все чому?
Тому що критерієм ефективності є результат.
Тепер перейдемо до держави та державних закупівель.
Що є тут критерієм ефективності?
Обсяг освоєних (витрчених) коштів.
Законтрактовано Х одиниць на Y мільйонів.
Саме про це звітують на Ставках, нарадах та прес-конференціях.
При тому, який відсоток з того самого Х реально буде реально працювати та яка буде ефективність роботи цього Х – цього ніхто не скаже.
І не тому не скаже, що це важко порахувати чи потім систематизувати пораховане.
Все, це насправді є і все це робиться.
Більше того – обʼєктивно та із застосуванням спеціального програмного забезпечення, але є нюанс.
Важливий такий нюанс.
Ефективність витраченої гривні бюджетних коштів не є ключовим показником, який впливає на формування державної потреби по закупівлі засобів БпЛА/РЕБ.
(Дисклеймер – тут я говорю виключно про закупівлю БпЛА/РЕБ, як про сферу в якій розумію всю специфіку, включно з нормативкою)
Простіше кажучи, потреба (перелік) на закупівлю формується в ручному режимі на підставі не повністю відомих всім (з виробниками включно) факторів.
До чого це призводить на практиці?
Є ефективні вироби, які використовуються на фронті, але ще й досі не кодифіковані та не закуповуються державою.
Є ефективні вироби, які можуть бути закуплені державою, але чомусь не закуповуються.
Є вироби сумнівної ефективності, які закуповуються, а потім або власними силами та коштами «допилюються» підрозділами в польових умовах, або тупо лежать на складах.
Все це – прямий наслідок специфічної філософії, коли в основу покладені обсяги надоїв молока, тьфу ти… обсяги освоєних бюджетних коштів.
І ще один важливий момент.
Всі ключові технологічні нововведення цієї війни починалися однаково.
Хоч скиди з мавіків, хоч фпвіхі, хоч дрони-перехоплювачі.
Підрозділи спробували, звернулися до волонтерів/фондів, зібрали «людські гроші», масштабували… і отримали короткочасну технологічну перевагу над ворогом.
По суті, єдиним інвестором R&D на цій війні є український народ.
І вже десь потім, коли все запрацює, кодифікується та пройде перевірку військового представництва на предмет наявності колективного трудового договору, зʼявляється Держава з бюджетними ресурсами. І то не завжди…
Тож до чого це я?
Можна збільшувати податкове навантаження. Піднімати акцизи чи змушувати всіх купувати ОВДП.
Але поки в основі державної філософії оборонних закупівель буде лежати «обсяг освоєних коштів», а не результат – то все це, вибачте, псу під хвіст.
Не душіть тих, хто ще досі живий та не зʼ їб@вся податками.
Хай краще донатять…