Донецький регіон — неоране поле, музей, заповідник комуняцької культури. Їдеш такий по Костянтинівці і несподівано упс «вулиця 13ти розстріляних». Як можна жити на вулиці з такою назвою? Як можна надсилати і отримувати кореспонденцію на такій адресі? Уявив: «я живу на розі розстріляних і повішених». Ну назвали б 13ти нескорених чи 13ти незламних, але у совка жарти кумедні. Місцева влада ані на хвилинку не подбала про дотримання закону про декомунізацію, не кажучи вже про дерусифікацію — тут окрім Червоноармійських ще купа усіляких Ломоносових, Чехових, Курських і Пʼятигорських.
Хто ж це такі ці 13 безіменних розстріляних, що увіковічені парткомом в адресах нещасних костянтинівців? Міф каже, що це героїчні робітники пляшкового заводу, які у 1919 році не здали якихось комуністів.
Насправді це було 16 страчених за вбивство Зеленського, троє з яких — невдало, тож і у назву не потрапили.
Вночі 30 грудня 1918 року групою комуняк з числа робітників пляшкового заводу, на станції Кіндратівка був вбитий командир гарнізону Державної варти, полковник Зеленський. Після злочину частина групи вбивць переховувалася на території заводу, частина по домівках. Наступного дня, 31 грудня 1918 року за старим стилем красновці прибули на бронепотягу з боку Дружківки, ввійшли на територію Костянтинівського пляшкового заводу і запропонували видати мокрушників. Робітники видали групу з 16 комуністів, яких і розстріляли білогвардійці. У трьох не влучили, і вони лежали не рухаючись в купі убитих до тих пір, поки не пішли їхні кати.
Так імʼям вбивць Зеленського назвали вулицю в Костянтинівці.
На фото: сраний русо-комуняцький зрадник Артем (Федір Сергеєв), засновник ДКНР, увіковічений в памʼятнику, що досі стоїть у Святогірську (а раптом свої прийдуть). Бахмут раніше носив імʼя цієї тварюки, а шампанське і досі існує.