Перед Різдвом помер Анатолій Тихонович Криворучко – перший Герой України з аграріїв області.
Був час коли ми дружили, був коли просто приятелювали чи спілкувалися. Все залежало від обставин і клопотів. Бо таке життя.
Він народився в чугуївській Базиліївці по війні. Показуючи чорно-біле фото у своєму кабінеті, він розповідав мені про батька, чоловіка, який допомагав матері будувати хату, аби вона змогла перебратися з землянки у більш-менш пристойне помешкання… Він завдячував тому чоловікові життям, хоча прізвище носив материного чоловіка, який загинув на війні.
Він шанував матір, яка виростила його. Якось він розповідав мені про один з епізодів виховання, коли мати змусила його віднести чи то пряник, чи коробку сірників за кілька кілометрів до сусіднього села. Їх голодний хлопець взяв на машині споживспілки, яка зупинилася, щоб підвезти матір з сином по дорозі… Отой урок він запам’ятав на все життя. А ще знав, що в тому житті можна надіятися тільки на себе. Може тому, обзавівшись багатьма приятелями, друзів у нього було не так багато.
Те життя було довжиною в 67 років. За цей час він зумів створити одне з кращих в області господарств, здобути Зірку Героя, і побудувати храм. А ще він збудував кілька вулиць сучасних котеджів для селян в селі Чернещина, де живуть його діти та онуки і де його поховають.
Він був щедрою і гостинною людиною. Умів приймати гостей.
Зовні – зовсім благополучною і виваженою, хоча особисте життя його було не простим. Любив вірші та народні пісні. Я бачив якось у його очах сльозу, коли він слухав проникливі вірші і посмішку, коли хтось розповідав веселу історію. У нього було особливе почуття гумору, почерпнуте з народних глибин.
Він намагався не сперечатися з владою, деякі представники якої в очі йому іноді говорили одне, а позаочі доводилося чути зовсім інше. Може, тому завжди намагався хвалити ту владу, аби та не заважала робити діло. Якось в Національному аграрному університеті імені Докучаєва, він сказав про нинішніх: “Ця влада прийшла назавжди”. Скоріше це не було його переконанням, а реакцією, спрямованою на самозбереження, виживання. Мовляв, обуха батогом не переб’єш.
Але нічого вічного не буває. Ні влади, ні навіть того храму, який він збудував і біля якого посаджено райські яблука.
Храми стоять довго, але вони також мають свій вік. Важливе лише добро, яке ти можеш забрати з собою. А йому, попри все, є що взяти…
.jpg)