Для того, аби передати усю ницість, цинізм дій нинішнього режиму, останнім часом не вистачає слів не тільки в українській, російській, але й в усіх мовах світу.
З посмішкою диявола, яку сам він чомусь вважає доброю та відкритою, Янукович ще вчора споглядав на українців та говорив про європейський вектор, якісь там цінності, селян та багато іншого, але не пройшло й доби, як громадяни України змогли на власні очі побачити, що він мав на увазі.
Під час зустрічі з попередніми президентами нинішній Гарант (хоча й незрозуміло що він гарантує, адже з додержанням прав і свобод людини, як того вимагає Конституція, в Україні надсерйозні проблеми) заявляв, що конкретні дії у напрямку співробітництва з ЄС почнуться найближчими днями.
І не лукавив… Вже за кілька годин, посеред ночі вірні йому силовики розпочали штурм Євромайдану – найбільшої мирної революції усіх часів в Європі.
Ви скажете, що це ніяк не допомагає Україні наблизитися до європейських стандартів? Без сумнівів. Це навпаки провокує Європу, інші демократичні країни піти на крайні міри, ввести санкції проти диктаторського режиму і якщо не назавжди, то на достатньо довгий період зняти з порядку денного питання асоціації України.
Багато експертів з абсолютною впевненістю наголошують на тому, що саме це і потрібно Януковичу, який вже все давно вирішив з Росією. Ну а як ще можна пояснити на фоні запевнень президента в відданості європейському курсу розгін посеред ночі мирного мітингу?!
І знову він буде робити вигляд, що він ні до чого, що не знає, як так вийшло, за декілька годин його прес-служба оприлюднить чергове вітання Януковича з якимсь святом і все… Можемо їм допомогти: 11 грудня відзначається Міжнародний день гір… або ще в Швейцарії сьогодні Свято Ескалад (свято штурму) – чому б не привітати українців, адже з цього року 11 грудня також увійде в українську історію як День штурму… цинічного, ницого, безпринципного…
От вчора, наприклад, був День прав людини. Ось в Україні його і відзначили на державному рівні… як зуміли…
Можна ще довго щиро, з великими очима дивуватися відсутності будь-чого людського в цьому режимі, можна годинами, тижнями лаяти їх по кухнях пошепки, більш „безстрашні” навіть напишуть щось едаке на своїх сторінках в соцмережах, але що це дасть?! Звичайно, нічого, як і зараз ніяк не впливають на нездорову завзятість режиму воювати з власним народом усі розмови, звернення, петиції лідерів Європи, США, церковних отців, діячів культури та будь-кого іншого.
Виходи, як завжди, два: або просто тихо мовчати, жити далі за інерцією, сподіваючись, що нас це ніяк не зачепить, але тоді ми дійсно будемо гідні тої влади, яку маємо, або ж інший – виходити на Майдан і ставати пліч-о-пліч з тими, хто вже далеко не перший день відстоює права, свободи не лише свої, а кожного українця…