Гідність. Саме це слово, на мій погляд, найкраще відображає внутрішній світ українського народу, є його найяскравішою характерною рисою. І якби треба було обрати лише один синонім для поняття «українці», у мене це однозначно була б гідність.
І у цих восьми літерах ніби закодовано жагу нашого народу до свободи та незалежності, готовність до самопожертви заради України та побратимів, категоричне відторгнення несправедливості та безапеляційна відмова прислужувати ворогові, величезна повага до чужих прагнень і надбань та готовність до останнього захищати власні…
Це ті ідеали і ознаки нашого народу, які змушують захоплюватися Україною наших друзів і бризкати слиною від обурення наших недоброзичливців. Тому я щиро пишаюся, що я – українка. І це надзвичайно приємне відчуття від усвідомлення себе частиною такого важливого цілого мають мільйони українців.
Але це стає можливим лише тоді, коли громадяни знають, що на їхню незгасиму любов та повагу держава відповідає їм взаємністю. Що, незважаючи на усі чублення усередині суспільства, перед зовнішньою загрозою країна переверне всесвіт, але захистить свого громадянина.
І ситуація з Віталієм Марківим – більш ніж виразний приклад того, що Україна своїх не полишає. У гібридній війні проти нашої держави Росія намагалася підставити українського воїна-нацгвардійця і звинуватити у вбивстві італійського кореспондента, якого він не скоював, підступно використовуючи італійську судову систему, застосовуючи увесь наявний у країни-агресора арсенал для тиску та пропаганди.
Те, що ця історія має по-справжньому щасливий кінець, не диво, не добрий збіг обставин. Це – більш ніж три роки невтомної боротьби, гідності, яку увесь цей складний час стійко демонстрував Віталій та Україна. Відданість рідній країні, яка читалася на обличчі українського воїна кожного судового засідання, віддзеркалювала в усіх численних намаганнях довести його невинуватість з боку Міністерства внутрішніх справ, інших відомств України. «Не залишимо ніколи один-на-один з проблемою!» – ця безапеляційна впевненість відображалася в очах очільника МВС Арсена Авакова, парламентської Уповноваженої з прав людини Людмили Денисової, які увесь час були поруч, якщо навіть не фізично, то у своїх діях та вчинках.
І, безумовно, шалена підтримка українців, яку постійно відчував Віталій – сотні, а може й тисячі акцій, десятки кілограмів листів – допомагала йому триматися з високо піднятою головою навіть тоді, коли суд першої інстанції приговорив його до 24 років позбавлення волі.
Україна, ми всі перемогли у цій надзвичайно відповідальній, складній битві, але, на жаль, війна ще не закінчена. Проте, не маю жодних сумнівів – завдяки нашій гідності та відданості спільній справі перемога обов’язково буде за нами!
З Днем гідності та свободи!
Слава Україні!