На виборах, у неділю за результатами екзитполів у Харкові переміг нинішній мер Геннадій Кернес. Якщо на минулих виборах у свого опонента Авакова він виграв кілька десятих відсотка то на нинішніх він набрав близько 60. Людина, яка знаходиться під слідством і яку судять у Полтаві, перемогла у першому турі. Диво? Аж ніяк.
Результат був очікуваним. Адже на противагу Кернесу не було висунуто владою достойного кандидата. Багатій і місцевий телемагнат Олександр Давтян, висунутий Блоком Петра Порошенка, як не дивно, фігура серед харків’ян малознана. Для того, щоб перемогти на виборах він мав докласти неймовірних зусиль. Як на мене, натомість, мала місце імітація виборчої кампанії. Представник «Самопомочі» Тарас Сітенко, в умовах роботи влади з бюджетниками (аби ті «правильно» проголосували) і великої кількості реклами (через неї хіба що не перечіпалися) зробив усе що міг — набрав більше, ніж йому пророкували — понад 14 відсотків голосів.
У житті нічого не буває випадкового. Все, що відбулося, сталося закономірно. Однак навть в такому програші є свій позитив. Електорат Кернеса та «Відродження» ( у народі Відра) житиме ще деякий час в лайні. Може, порозумнішають. Це перше.
Друге. Зрештою, навіть такі затяті прихильники української влади зрозуміли, що Кернес і київські можновладці — люди з однієї пісочниці. І це початок їхнього кінця. Тому що вони втратили підтримку на Сході серед тих притомних людей, які ще вірили в обіцяні реформи.
Третій позитив той, що місцеві вибори ніяк не впливають на державну політику, тим більше зовнішню. Наступні парламентські вибори, які з усього видно, відбудуться навесні, змусять людей прийти до тями.
Четвертий позитив. Все таки у Харкові знайшлося 24 відсотки (якщо підсумувати результати проукраїнських партій) людей, які сказали Кернесу «ні». У той же час 60 відсотків за нього при нинішній явці – це всього якихось 20 відсотків від загальної кількості виборців міста.
З іншого боку, переймає тривога, що все йде за реваншистським сценарієм 2005 року. Тоді спочатку програли місцеві вибори на сході, потім призначили прем’єр-міністром Януковича. Зараз збираються міняти Яценюка. На кого? На Льовочкіна? Складається враження, що олігархи перекидають владу з рук у руки як гарячі пиріжки, а люди для них лише електорат, про яких вони згадують під час виборів.
Маю також думку, чому така низька явка виборців і через що, власне, програли вибори на Сході? Тому, що земля як дерибанилася так і дерибаниться. Тому що в судах судять як і колись, так і тепер продажні судді. Тому що як ділили гроші і посади на міжсобойчиках так і ділять. Тому що ледарство й некомпетентність ховають за принципом: війна все спише… Врешті-решт, у багатьох з тих, хто не прийшов на дільниці, була мотивація: все одно нічого не зміниться. Щоправда, один чоловік погрожує очиститись, розібратися. Блажен хто вірує!
Запитаєте, а чому ж на Заході голосували за проукраїнські партії? Бо «Самопоміч» і «Свобода» там – це хоч і слабка, але альтернатива партії влади. Вони ментально для них рідні. На Сході нічого не було запропоновано державного, українського, ментально рідного тим зросійщеним українцям, хто проголосував за Кернеса. Нащадки переселенців з Курської губернії за будь-яких обставин не проголосують за українське. Вони як за рятівну соломинку хапаються за Путіна, за Росію. А Кернес для них — це уособлення Росії.
Але щодо зросійщених українців і притомних росіян, то вони не безнадійні. Це засвідчує перемога представника «Батьківщини» Миколи Бакшеєва у Первомайську. Це місто було збудоване в полі у 60-і роки як «всесоюзна хімія». Сюди на роботу на хімкомбінат з’їжджалися з усіх усюд. Окрім того, тут відбували покарання люди які вчинили правопорушення. Тобто електорат ще той. Однак важка, рутинна, клопітка робота з виборцем зробила своє – Бакшеєв переміг на виборах — також у першому турі.