Здавалося б далекі речі: на одному полюсі війна, на іншому – культура. Що може бути спільного? Я ще раз ловлю себе на думці, наскільки важливо за допомогою культурних заходів підтримувати моральний дух як бійців, що знаходяться на лінії зіткнення з бойовиками, так і населення, що опинилося на території поблизу театру воєнних дій. Черговим поштовхом до цих роздумів стала розмова з директором обласного комунального закладу «Харківський театр для дітей та юнацтва» Андрієм Федоровичем Гапановичем.
З 20 по 23 серпня цього року театр здійснив гастрольні поїздки по містах Краматорськ, Червоний Лиман, Констянтинівка, Слов’янськ. Частина постанов були безкоштовними. Як ми і домовлялися з директором, перед кожним спектаклем був коротенький виступ, де нашим співвітчизникам на Донбасі переказувалися вітання і слова підтримки від керівництва та мешканців Харківщини.
Андрій Федорович розповідає про враження, а переді мною обличчя людини, яка відчуває важливість виконаної роботи. У багатьох звичайних мешканців міст нерідко відчувається дух розгубленості, байдужості до всього, що відбувається. При цьому не слід забувати, що тут не припиняється активна маніпулятивна пропаганда російських ЗМІ.
Наскільки змінюються обличчя дорослих та дітей, говорить директор, коли закінчується маленьке мистецьке свято, яке ми привезли з собою! Магічна сила мистецтва оживляє душу глядача і, що важливо, вони відчувають себе причетними до тієї частини України, де немає війни, де про них все-таки не забули. Гучні та тривалі оплески, активне спілкування після показу вистави, слова вдячності – це та велика нагорода, яку очікує кожен актор, це той показник роботи, який неможливо виміряти одиницями валового внутрішнього продукту.
На жаль, ми ще далеко не всі розуміємо силу мистецтва як потужної зброї у боротьбі за власне буття. Серед багатьох керівників, від яких залежить фінансова підтримка культури, панує стереотип її другорядності, а то і непотрібності. Нам кажуть: спочатку економіка, спочатку треба нагодувати людей. А кому потрібний нагодований «українець», який спить і мріє про Росію?