Після відходу Кіра Стармера та майбутньої зміни Еммануеля Макрона на посаді президента Франції в Європі може виникнути вакуум лідерства, який поставить під загрозу майбутнє «коаліції охочих».
Про це пише The Telegraph.
Спільні дипломатичні зусилля Стармера і Макрона дозволили об’єднати понад 30 країн для підтримки України та можливого розгортання військ, які мали б гарантувати дотримання майбутнього припинення вогню. Велика Британія та Франція також очолили розроблення планів із розмінування Ормузької протоки.
Однак після відходу Стармера та з огляду на те, що Макрон не зможе балотуватися на президентських виборах наступного року, посилилися побоювання щодо вакууму влади. Внутрішньополітична стабільність потенційних наступників у ролі європейського лідера, зокрема канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, також викликає сумніви.
Водночас політики, які прихильніше ставляться до Росії, можуть змінити характер європейської підтримки України вже наступного року.
Наступник Стармера Енді Бернем має значно більше досвіду у внутрішній політиці, ніж у міжнародних справах. Після приходу до влади він намагається переконати союзників, що політика Великої Британії щодо підтримки України та НАТО залишиться максимально наближеною до курсу Стармера.
Водночас основні побоювання щодо майбутнього «коаліції охочих» пов’язані саме з відходом Макрона. За відсутності очевидного кандидата, здатного забезпечити продовження його політики, фавориткою президентських перегонів букмекери називають лідерку ультраправого «Національного об’єднання» Марін Ле Пен.
Раніше Ле Пен обіцяла вивести Францію з військового командування НАТО, скасувати санкції проти Росії та закликати Україну погодитися на мирну угоду на умовах Москви.
Ліворадикальний політик Жан-Люк Меланшон, якого вважають одним із її головних суперників, пішов ще далі, пообіцявши повністю вивести Францію з НАТО.
Джерело The Telegraph повідомило, що британські посадовці вже аналізують можливі наслідки перемоги Ле Пен або Меланшона для британсько-французьких відносин, майбутнього «коаліції охочих» та обміну секретною розвідувальною інформацією.
Один із західних чиновників попередив про «серйозну проблему» для НАТО, якщо хтось із прихильників жорсткого курсу прийде до влади у Франції.
Це спричинило нові дискусії серед дипломатів щодо того, хто міг би посісти місце Макрона та відігравати провідну роль у Європі разом із Великою Британією.
Очевидним кандидатом вважають канцлера Німеччини Фрідріха Мерца. Однак він зіткнувся з внутрішніми кризами та зростанням невдоволення у власній партії. Канцлеру дедалі частіше ставлять питання про те, як довго він зможе залишатися на чолі уряду.
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск відмовився брати участь у можливому розгортанні військ в Україні через близькість Польщі до Росії. Наприкінці наступного року на нього очікують вибори, на яких його головним суперником може стати права партія «Право і справедливість».
Прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні, яка також відмовилася направляти війська в Україну, має провести парламентські вибори до кінця наступного року.
Хоча очікується, що Туск і Мелоні, які разом із Великою Британією, Францією та Німеччиною входять до «європейської п’ятірки», збережуть свої позиції, їх навряд чи розглядатимуть як можливих наступників Макрона в ролі лідера «коаліції охочих».
Якщо відхід Стармера з посади прем’єр-міністра супроводжувався визнанням його заслуг, то завершення президентства Макрона, ймовірно, сприйматимуть із жалем — якщо тільки Бернем не зможе перебрати на себе керівництво «коаліцією охочих».
