Понад рік після повернення Дональда Трампа до Білого дому Україна принаймні публічно зберігала надію заручитися його підтримкою. Трамп, який неодноразово демонстрував свою прихильність до володимира путіна, значною мірою зупинив американську військову допомогу Києву, нагадує The Atlantic.
Він регулярно ображав українських лідерів, особисто критикуючи президента Володимира Зеленського в Овальному кабінеті в лютому 2025 року. Попри це Україна сумлінно брала участь у мирних переговорах Трампа, які були схилені на користь винагороди за вторгнення путіна і виявилися безрезультатними.
Зеленський погодився на угоди щодо корисних копалин, які нібито мали збагатити американців. Він навіть щедро хвалив самого Трампа. Попри зростаючі сумніви українського керівництва, вони вважали, що ввічливі слова про американського президента не зашкодять і, можливо, принесуть прихильність.
Але тепер Київ, схоже, відмовився від Сполучених Штатів. Він активно шукає нових дипломатичних і військових партнерів — наприклад, ділячись своїм здобутим у боях досвідом ведення війни дронами із Саудівською Аравією, Катаром та Об’єднаними Арабськими Еміратами і укладаючи угоди про виробництво озброєння з Німеччиною.
Україна відправила дрони для атак на об’єкти експорту нафти поблизу Санкт-Петербурга, глибоко на території противника, всупереч тому, що Зеленський назвав «сигналами» від неназваних «партнерів» уникати ударів по російській енергетичній інфраструктурі.
Використовуючи формулювання, які донедавна були б немислимими, Зеленський дав зрозуміти, що більше не вважає Сполучені Штати надійним союзником і, що ще більш вражає, що вся Європа має почати відходити від трансатлантичних відносин.
Намагаючись стримати подальше зростання цін на енергоносії на тлі війни США та Ізраїлю проти Ірану, адміністрація Трампа послабила санкції проти російських виробників і продавців нафти.
В інтерв’ю італійському радіо минулого тижня Зеленський розкритикував це рішення. «На мою думку, росія знову переграла американців — переграла президента Сполучених Штатів», — сказав він. (Термін дії послаблення санкцій завершився на початку цього тижня, але Трамп їх продрвжив.) Щоб ніхто за межами Італії не пропустив його слова, Зеленський поширив англомовну версію своїх коментарів у X.
Невдовзі після цього Зеленський заявив, що якщо США справді планують вийти з НАТО, як погрожував Трамп, європейським демократіям потрібна абсолютно нова архітектура безпеки. Щоб захиститися від росії без американської допомоги, за його словами, Європейському Союзу знадобляться можливості країн, які не є його членами, — Норвегії, Великої Британії, Туреччини та України.
Таким чином він проводив різкий контраст із європейськими лідерами, які протягом останніх 15 місяців відчайдушно робили вигляд, що Сполучені Штати залишаються відданими своїм традиційним союзникам. У цьому процесі деякі з них принижувалися, як це зробив генеральний секретар НАТО Марк Рютте, назвавши Трампа «татком». (Рютте, який є нідерландцем, згодом пояснив цей вислів «мовною проблемою».) Ніхто не хотів визнавати, що повернення Трампа зробило США загрозою для європейської безпеки.
Нова готовність України говорити відверто є результатом поєднання факторів. Сполучені Штати скоротили навіть ті обмежені обсяги озброєння, які продавали Україні, щоб зберегти запаси для війни проти Ірану. Хоча в різні моменти Трамп обговорював можливість запровадження жорстких санкцій проти росії — можливо, щоб заспокоїти проукраїнські настрої у власній партії — останнім часом він навіть не робив таких жестів. Найбільш деморалізуючим для українців стало те, що адміністрація Трампа часто тиснула на них, щоб вони передали частину своєї території і своїх громадян на Донбасі путіну в межах мирної угоди.
Ці події переконали Зеленського та інших говорити правду про дедалі тісніше зближення Америки з путіним і попереджати інші європейські країни про небезпеку, з якою вони тепер стикаються.
Зміна публічної позиції України відбувається на тлі покращення військової ситуації країни, принаймні порівняно з труднощами минулого року.
Значною мірою покладаючись на власну індустрію дронів і військову структуру, українські сили відновили ініціативу на багатьох ділянках. Останніми місяцями вони, як повідомляється, завдали більше втрат, ніж росія здатна відшкодувати, і повернули більше території, ніж росія змогла захопити. Уздовж лінії фронту Україна зміцнила і розширила так звану «стіну дронів», яка обмежує пересування російських військ. На початку цього тижня Київ заявив про захоплення російської позиції і взяття в полон кількох російських військових без участі жодного українського солдата — лише за допомогою безпілотних повітряних і наземних систем.
Водночас українці стали впевненіше завдавати ударів дронами на середніх і великих дистанціях глибоко в тилу противника, як показала атака поблизу Санкт-Петербурга. Крім того, Україна продовжує стримувати російські військово-морські сили в Чорному морі. Кораблі навіть у найбільш захищених російських військово-морських базах більше не є недосяжними для українських атак.
Протягом останніх 15 місяців американські чиновники та багато західних аналітиків зосереджувалися на слабкості України. Трамп сумнозвісно заявляв минулого року, що українці «не мають карт», щоб грати. Але їхня здатність адаптуватися навіть без американської допомоги виявилася разючою. Тепер, ставши світовим лідером у розробці та виробництві дронів, Україна, за повідомленнями, планує виготовити до 7 мільйонів військових безпілотників у 2026 році.
Українці значно більше хотіли б мати Сполучені Штати на своєму боці, ніж на боці росії. З 2022 по 2024 рік Вашингтон надав Україні більше військової допомоги, ніж будь-хто інший. Хоча значна частина цієї допомоги надходила повільно, а іноді з обтяжливими обмеженнями, вона була критично важливою для виживання України у перші роки війни. Але українці не вважають, що втрата американської підтримки неминуче призведе до їхньої поразки. Вони бачать, як змогли підтримувати воєнні зусилля власними ресурсами та за допомогою європейських партнерів навіть тоді, коли США відступали. Раніше відмова від Сполучених Штатів як від союзника могла б означати для України приреченість. Тепер це вже не так.